Чи можна будувати майбутнє, спираючись на минуле? Часто в ста | Konkretyka

Чи можна будувати майбутнє, спираючись на минуле?

Часто в статтях я так чи інакше апелюю до певних методів чи процесів минулого, таким чином зіставляючи їх із сьогоденням чи майбутнім.
Зокрема, мова йде про повторення в певному сенсі шляху США та Європи, який вони почали ще в ХІХ столітті. Мало того, до цього апелює багато відомих економістів, зокрема Артур Лаффер в інтерв'ю УП сказав:

Вам доведеться робити те, що вони (тобто Європа та США) робили 100 років тому [1].

З одного боку, його слова виглядають цілком логічними. Мовляв, є успішні країни; треба робити те, що робили вони, коли починали шлях до успіху. Ця догма є для нас зрозумілою, бо навіть у повсякденному житті ми «повторюємо» кроки, які хтось вже робив до нас. Це може стосуватись як методологій навчання, фізичного тренування, так і різноманітних практик індивідуального чи колективного розвитку.

Щобільше, можна вивести топ успішних країн і, відокремивши їхні спільні риси, отримати своєрідну дорожню карту цілей для України. Проте отут і виникають певні нюанси: якщо ми беремо за основу мету дійсно досягти захисту прав власності чи незалежності суду, то ухвалення західного типу законів і методик є просто створенням інструмента. А от застосовує цей інструмент держ. службовець, тобто людина, спираючись на власний світогляд та найголовніше умови/стимули.
Відповідно, якщо оцінити не тільки спільні фактори, але й певні історичні процеси, ми побачимо дещо цікаве. Зокрема, велику різницю шляхів між нами та країнами “ідеалами”. Наприклад, в США сотні років царювала традиція активного громадянського суспільства, як наслідок поява меритократичного держ. апарату.

Я не стану розкидатись цитатами Гамільтона чи Джефферсона, обговорювати ідеї батьків-засновників США, чи дискусії навколо французького державного боргу, коли барон Луї кричав, мовляв, честь зобов'язує Францію сплатити борги, взяті від її імені.

З цього виникає наступне питання. А до чого взагалі навіть згадувати батьків засновників США та барона Луї? Мій посил зводиться до того, що еліти з чеснотами закладали початок успішної країни. Такі люди формують політики, які стимулюють появу громадянського суспільства та ефективного державного апарату.
За приклад візьмемо Корею, де правив Пак Чон Хі, та Сінгапур, де майже півстоліття провадилася воля Лі Куан Ю (аналогічно до Тайваню чи Гонконгу до його приєднання до КНР). Всі вони викорінили старий або створили новий державний меритократичний апарат. Всі вони намагались змінити еліту, і це було не просто через бажання утриматись при владі, а з розуміння, що вагон корупціонерів та династії закостенілих бюрократів не вестимуть державу до позитивних змін. Хоч, не всі довели країни до появи громадянського суспільства, але вони чітко визначили корінь проблем.

Тому, переродження еліти, відсторонення деструктивних сил через демократичні вибори, створення сильного громадянського суспільства, можуть закласти основи для того, щоб ми змогли узяти тези успішних країн та реалізувати їх на власному досвіді.
Далі скажу очевидні речі, але допоки бізнес-партнери олігархату чи наступники архітекторів руїни будуть обрані до влади/фінансувати партії та матимуть можливість складати основу еліти — жодних змін не буде. І звісно, якщо не культивувати демократичні принципи та сильні інклюзивні інститути в суспільстві тощо, змін також не очікуйте.
Успішні країни засновані на ідеях створити державу для ВСІХ своїх громадян, а не для обраних зі списку контактів…

Джерело цитати:
1. https://www.eurointegration.com.ua/interview/2015/09/14/7038229/