Християнство та Іслам, або як релігія вплинула на успіх держав | Konkretyka
Християнство та Іслам, або як релігія вплинула на успіх держав?
Інституційна школа економіки, в особі нобелівського лауреата Дугласа Норта чи відомих академічних економістів Асемоглу, Робінсона та Грейфа, не тільки показує як правильно вивчати історію. Вона відкриває цікаві сторінки про причини подій, які ми бачимо сьогодні.
Зокрема, як так сталося, що Схід, який свого часу захопив багаті римські провінції і був більш успішний, згодом розгромно програв Заходу?
Авнер Грейф у своїй книзі «Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі» в одній з глав наводить цікавий аргумент про причини провалу Сходу й перемоги Заходу. Наголошу, що це, звісно, лише один з факторів, проте він є надзвичайно важливим та мав по-справжньому великий вплив.
Ключове питання - хто встановлює правила? Одразу наведу цитати з книги, щоб Ви могли порівняти умови двох світів та потім подивимось на висновки.
Християнський світ: У період зрілого Середньовіччя Церква стала втрачати свої прерогативи головного джерела легітимних правил (прим.: законотворчості), які керують практичними аспектами політики, суспільства й економіки, тобто прерогативи організації, яка призначає правителів або видає правила. Важливу роль в цьому процесі зіграла переконаність в правомірності рукотворного звичаєвого права, що вписана в римське право та в німецьке звичайне право та відповідає інтересам традиційних світських лідерів, які підтримували її.
Особливо важливо: У період зрілого Середньовіччя норми легітимності в Європі все більше стали спиратися на держави та корпорації [1].
Мусульманський світ: Спочатку правителі легітимізували право на владу своєю близькістю до пророка. Пізніше легітимність правителя все більше й більше стала грунтуватися на вірі, тобто стала залежною від того, наскільки правитель поважав, просував і поширював іслам. Провал в просуванні ісламу легітимізував використання сили для повалення правителя. Як заявив Аль-Маварді, один з найбільш впливових мусульманських юристів, який помер у 1058 р., не слід коритися навіть халіфу, якщо його накази суперечать ісламському віровченню. Держава як інтерпретатор шаріату - ісламського законодавства - при цьому мала лише обмежену легітимність. У період зрілого Середньовіччя улеми, мусульманські богослови, стали майже єдиними легітимними інтерпретаторами шаріату. Навіть у халіфа не було такої легітимності [2].
В чому ключова різниця? Консервативні сили в ісламському світі встановлювали норми законодавства та формували ті ж економічні умови виходячи з віровчення. В християнському світі ж, позбавивши церкву влади, правила почали встановлювати правителі чи ті самі гільдії. Відповідно, свобод, у тому числі й економічних/політичних, в християнському світі було просто більше.
Нагадаю, що саме інклюзивні інститути (захист права власності, економічні свободи тощо) зіграли вирішальну роль в успіху Заходу, що доведено роботою Асемоглу та Робінсона. В якій, до речі, ми бачимо цікавий приклад консерватизму в ісламському світі:
Тільки у 1727 році, коли султан Ахмед III спеціальним указом дозволив Ібрагіму Мютефферіка встановити в Константинополі (турецька назва – Стамбул) друкарський верстат. Але навіть цей запізнілий крок супроводжувався безліччю застережень. (…) під найсуворішим контролем [3].
Примітка: Найсуворіший контроль - під контролем ісламських релігійних діячів.
Висновок. Досить простий: свободи це не просто необхідність - це безліч разів емпірично доведений факт, від якого повинна відштовхуватися вся державна система. У ХХІ столітті варто переоцінити консервативні цінності, які, своєю чергою, гальмують процеси розвитку. В цьому плані приклад Середньовіччя надзвичайно цінний й завжди повинен бути в голові, коли ми вкотре читатимемо про старі цінності.
Джерела:
1. Авнер Грейф. Институты и путь к современной экономике. Уроки средневековой торговли. С. 124-125 (сторінки електронної версії)
2. Там же.
3. James A. Robinson, Daron Acemoglu. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. 2013. P. 213
