2022-08-15 11:16:24
Прийшла до думки, що до 2014 року, я жила так, наче історія закінчилася. Здавалося, що всі війни, революції, перевороти та суспільні трансформаці вже відбулися і були записані на сторінках підручників. Я ж знаходилася на заключному етапі розвитку людства, коли попереду очікувався виключно еволюційний розвиток у вигляді літаючих машин та подорожей на Марс.
Happy end такий собі.
Не брехатиму, хоча це мало місце серед багатьох моїх співгромадян, 2014 рік не змінив мене кардинально. Політикою я тоді цікавилася від сили ніяк.
Але що я точно тоді почала відчувати, так це підвищення градусу напруження у повітрі. Це виявлялося в мілких, але важливих деталях таких як підвищення рівню агресії водіїв чи хамство та корупція серед держслужбовців.
І економіка, що стрімко котилася вниз.
Я відчула пік напруги цієї зими і він супроводжувався здається найпомітнішим для мене ростом цін у супермаркетах і найскладнішим етапом в моєму житті загалом. Тоді я поєднувала важкий робочий графік з навчанням в Могилянці, тож кожна хвилина доби була заповнена корисною дією. А кожна зміна у графіку повністю ламала мій темп.
З війною надірвалося все. Те напруження з 2014, пішло. А з роботи я звільнилася.
Іноді досі не можу збагнути, що я зараз відчуваю. А такими днями, як коли відбувся теракт у Оленівці, не хочеться відчувати взагалі.
Але одну світоглядну зміну я помітила точно. Це відбулося під час загострення конфлікту у Тайвані. Тоді, вперше в житті, стрічка новин і супроводжувані нею картинки стали відчуватися екстримально фізично. Вперше глобальне мало вплив на моє життя.
Взаємозв’язок польоту метелику в Австралії та урагану в Америці прослідковувався.
В той момент, нарешті, я почала жити в історії.
23 views08:16
З
