2022-02-05 15:26:16
5 лютого 2000 року в Києві помер Анатолій Лупиніс — український політичний та громадський діяч УНА-УНСО, поет.
Життєвий шлях Анатолія Лупиноса сповнений ніцшеанського подолання і юнґерівської авантюри. Поет, дисидент і комбатант – все це в тій чи іншій мірі описує характер діяльності А.Лупиноса. Він міг абсолютно відчайдушно ходити по коридорах Верховної Ради, дружити з президентами, організовувати військові операції і в той же час, наче нічого й не було, спілкуватися з безхатьками на Майдані. Або ж, кинувши все на світі, сісти в перший-ліпший потяг і поїхати світ за очі.
Народився майбутній ідеолог УНСО на Донбасі, виріс на Черкащині, відсидів у Володимирі. Прискіпливо переказувати його біографію немає сенсу. Цифри і дати – актуальні не в цьому випадку. Коли ми говоримо про поетів і провидців, мають значення символи і метафори.
Лупиніс був поетом-кочівником, у якого за спиною не було нічого, крім ідей, планів і звершень. Ще в студентські роки він займався дисидентською діяльністю, і за антирадянську агітацію був засуджений Київським судом до 6 років в’язниці. Влітку 57-ого його етапували в 7-й Мордовський табір, але вже через декілька місяців він організував масовий страйк, за що згодом був засуджений знову. Цього разу на 10 років. Опісля були роки хвороб, тюрем і примусових лікарень.
На відміну від більшості інших «антисистемників» того часу, «Дід» не був прихильником ліберальних рішень «червоної проблеми». Він прекрасно розумів, як влаштований світ, і передав свої інтелектуальні надбання у працях: «Бунт має рацію», «Ординській період закінчився», тощо.
Важливим моментом його політичної та літературної діяльності була тематика міжнародних відносин. Лупиноса в повній мірі можна вважати міністром підпільного МЗС. Він вважався головним дипломатом УНСО і був знайомий з багатьма іноземними президентами. У своїх працях він торкається найважливіших геополітичних питань і, не дивлячись на свою поетичну натуру, дає об’єктивний аналіз становища України на міжнародній арені.
Якщо у його сучасників і були якісь сподівання з приводу демократії, лібералізму і ринкової економіки, то Лупиніс однозначно стверджував:
«Обставини політичного життя в Україні, які характеризуються силовими методами державного й адміністративного правління а також відсутністю традицій парламентаризму, роблять безсенсовими спроби творення “класичних” демократичних політичних партій».
Єдине, що він визнавав – позицію сили і перемоги форми над сутністю. І в кращих традиціях італійського фашизму писав: «Нас об’єднує одне, різне за змістом, але обов’язкове несприйняття всього, що є. Слова роз’єднують. Дія – об’єднує. Бунт має рацію. Жага руйнування є творчою жагою».
Український д’Аннунціо був близький до створення своєї локальної республіки Фіуме. Він допомагав ситуативним союзникам на Кавказі, брав участь в конфлікті у Придністров’ї. І це, зверніть увагу, після років поневірянь по радянським виправним установам.
Як і будь-який інший мандрівний лицар і міннезінґер, Лупиніс постійно знаходився в стані Прикордоння. Йому невідомий був спокій, він вважав що позачасовість – прерогатива східної ментальності, а європеєць, в силу своєї природи, повинен жити експансивно, постійно балансуючи, як канатоходець над безоднею.
Окремою стороною його діяльності була поезія. У ній А.Лупиніс оспівує естетику Прикордоння, степової екзистенції і одвічної козаччини. Чого тільки варті слова: «Ми випрягли волів, перевернули плуга, / Сідлаємо коней та гостримо списи. / Відкинули жалі, Згадали всі наруги, Прости нас, Господи, помилуй і спаси». Своєю римою поет недвозначно натякає нам на наше осіле минуле, яке варто забути заради гідного майбутнього повного свободи і авантюр. Позаяк Лупиніс не просто оспівує велич битв, він живе цим і надихає інших.
Стиль його праць – різкий, напористий і завжди влучний. Тут немає місця довгим реченням і складним сентенціям, все лаконічно і функціонально, немов військовий однострій. Тема його праць напрочуд нагальна. З повним розумінням практичного боку справи, він описує реалії українського політичного життя.
396 views12:26
О
