Освітня Криївка

2021-08-04 09:15:23 Відкрити / Коментувати

2021-08-02 12:18:05 Відкрити / Коментувати

2021-08-01 13:55:33 «Вогонь і Зброя», 2008 р.
Документальний фільм Мирослава Іваника (Канада) про діяльність УПА на Закерзонні (західні етнічні українські землі, які згідно плану лорда Керзона після Першої світової війни опинились у складі Польщі), куди входять територія Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.
Міжвоєнний період позначився для українців Закерзоння стрімким розвитком культурного життя, а тому національно-визвольна боротьба та поява УПА стали вимогою часу, як єдиної військової сили, яка стала на оборону українського населення у боротьбі з польським націоналістичним підпіллям, німецькою, а згодом радянською агресією та окупацією. Відкрити / Коментувати

2021-08-01 13:52:28 Документальний фільм "Кубанські козаки. А вже літ двісті...", 1992 р
Кінострічка розповідає про історію переселення запорізьких козаків на Кубань та про геноцид українців на Кубані.
Герой стрічки каже, згадуючи своє стражденне життя: «Нас, українців, душили в старі часи так, що Господи помилуй! Пригадую, я в школі на запитання вчительки, якого я роду-племені, відповів: я козак! Учителька обурилася: «Какой ты казак, ты — русский!» Я ввечері поскаржився на це татові, а той відповів: «Кажи «я русский», сину, як не хочеш опинитися на Соловках!» І далі продовжує цей старий чоловік: «Хто ми є? Правду казати — перевертні, бо перевели нас... З 1933 года пошло усе насмарку...». А авторський голос (Богдан Ступка) корегує: «Але ж не само пішло на смарку! Бо свідомо забирали мову, землю, хліб, худобу, словом — ламали козацтву хребет» Відкрити / Коментувати

2021-08-01 13:49:49 Дума про Тараса Бульбу (2009)— український повнометражний історичний фільм режисерів Петра Пінчука і Євгена Березняка, екранізація повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», котру зафільмували українські кінематографісти. Відкрити / Коментувати

2021-08-01 10:55:02 Є такий хороший старий анекдот.
Іде бабця з онуком біля пам’ятника Богданові Хмельницькому.
Внук запитує:
«Бабушка, скажи, пажалуйста, а што ето за дядя на лошаді?» – «Панімаєш, внучєк, здєсь кагда–то жилі украінци, ето бил іх вождь».

Ось так мені живеться…
Відомий кіноактор Іван Гаврилюк, про своє життя у Києві написав таке: «Найбільший страх у столиці України – російська мова на кожному кроці. Я мав розмови з політв’язнями, які просиділи 20–30 років. Вони казали: «Іване, до концтабору звикаєш». До цього морального концтабору я звикнути не можу…».

Розказують байки, як утискають у нас росіян. Я ж розповім, як це роблять з українцями.

31 січня 1967 року. Я на головній пошті столиці посилаю мамі телеграму до Львова. Пишу ж, звісно, рідною мовою. Дівчина за склом кидає мені назад і каже буквально таке: «Ви ваабщє можетє напісать на нармальном язикє?» Це в Україні мені говорить якась шмаркачка!

Чим прекрасна юність – ти не оглядаєшся і не думаєш про наслідки. Я лівша, розбиваю рукою скло і спокійно виходжу. Ніхто не наздоганяв...

Весна 1997–го. Минуло тридцять років. Знову ж Київ. У аптеку на Червоноармійській, де я купував ліки для Батька, зайшов полковник української армії. Російською мовою він задав декілька запитань, на що йому відповіли лагідною українською. Тоді він сказав дослівно те, що й дівчинка на пошті: «А ви ваабщє можетє разгаваривать на нормальном языке?» Я бив цього полковника, як гамана! Розтоптав його мобільний телефон і пішов. Ніхто не наздоганяв...

Ось так я виживаю. Я мав розмови з політв’язнями, які просиділи 20–30 років.

Вони казали: «Іване, до концтабору звикаєш».
До цього морального концтабору я звикнути не можу.
Немає такого дня, щоб я у Києві з приводу своєї західноукраїнської мови не відчув ворожого чи негативного ставлення.

На кіностудії імені Довженка колись мене не затверджували на ролі через моє «антісавєтскоє ліцо».

Я себе відчуваю одним із найкращих представників української національної меншості у місті Києві.»

Автор: Лора Підгірна

На фото - український митець, народний артист України
Іван Гаврилюк, актор з "антісовєцкім ліцом" Відкрити / Коментувати

2021-08-01 10:54:58 Відкрити / Коментувати

2021-07-31 22:01:44 Фільм Тигролови знятий за однойменним романом Івана Багряного. Відкрити / Коментувати

2021-07-30 12:07:44 Це одна з фотографій, яка найбільше вразила мене. У серпні 2014 го вона знайшла свого тяжко пораненого чоловіка без свідомості в госпіталі Дніпра. Він був без свідомості кілька діб, і втратив багато крові. Вона не відходила від нього ні на годину - і він прийшов до тями. У вересні 2014 го у нього почалося велике зараження, температура не спадала, його довелося ввести в кому. Вона цілу добу була поруч, її очі не просихає від сліз. І він вийшов з коми. Він міг втратити пам'ять, і йому довелося заново вчитися рухатися. Вона з ним невідривно на всіх процедурах, і цілими днями вона допомагає йому знайти себе. І зараз він знову гостро мислячий діяльна людина, і з кожним місяцем він все впевненіше крокує, і все міцніше його рука. Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук вчиться ходити. І на благодійній акції на користь поранених він фотографувався стоячи на своїх ногах. Він знає, що не впаде, тому що дружина Тетяна на кожній фотографії ставала і страхувала героя ззаду, так, щоб не потрапити в кадр. Вони обидва думають, що видима підтримка - це прояв слабкості для генерала. А насправді - це фотографія небаченої сили. В цьому фото - сила любові і гідності, яка здатна повернути з того світу, перемогти всі хвороби, розтрощити будь-які перешкоди. В цьому фото подвиг чоловіки, які пішов захищати свою Батьківщину-матір, і подвиг жінки, яка врятувала свого чоловіка і сина своєї країни. В цьому фото видно, що в його чоловічих орденах - її жіноче плече і турбота. В цьому фото вони - одне ціле. Їхня сім'я. Їх дочка. Їхня праця. Одне життя. Одна доля. Одне почуття. В цьому фото - всі наші люблячі дружини і матері. В цьому фото - Герой і Україна, яка робить його сильним.
Пошир цю неймовірну історію Слава Україні!
Тернова Гілка Відкрити / Коментувати

2021-07-30 12:07:40 Відкрити / Коментувати