2021-10-19 02:33:55
коли мене запитують про сферу, що найбільш мене «вставляє» в робочому плані, про сферу, котра надихає говорити годинами, про сферу, що слугує для мене чи не найбільшою мотивацією для руху вперед, відповідь єдина — культура
з жовтня минулого року, після першого походу до Молодого театру, в мене неначе відкрилось друге дихання. те саме розділення на «до» і «після».
приїхавши до столиці з невеликого містечка, я й уявлення не мала про те, які чудові речі творяться на сцені. театральна культура відкривалась і на парах в університеті, і в час численних розмов з знайомими акторами у прохолодних коридорах гуртожитку, і під час перегляду короткометражних робіт режисерів-випускників, яких ти мимоволі бачила з сигаретою в руках біля сходів, що ведуть до університетського корпусу.
потрапивши в середовище, де культура цікавить якщо не всіх, то хоча б більшість, мимоволі починаєш перейматися за долю української автентичності та намагаєшся виступати за поширення і збереження культурного прошарку, котрий створюється силами невеликих груп людей.
але, як не як, у більшості випадків ці «зацікавлені» - люди зі сфери. якщо ти економіст чи юрист, то навряд чи будеш часто заглиблюватись у новинки артхаусу неньки-України чи цікавитись, куди цього разу поїхала трупа Лівого берега, шукаючи про це інформацію на численних сайтах та/чи фб-сторінках.
для легшого сприйняття існують формати шоу. одне з таких нещодавно стартувало. автором його виступила моя сусідка по блоку//соратниця по факультету//прекрасна фотографка та майбутня режисерка — Єлизавета Топтигіна.
програма про те, як люди, що упереджено [негативно] ставляться до театру, завдяки спеціально підібраним для них постановках, опісля їх відвідування, намагаються змінити [або ні] своє ставлення до українського театру
пілотний випуск викликав захоплення та гордість.
закликаю дивитись і шерити.
17 viewsedited 23:33
C
