Постанова від 24 грудня 2020 року у справі № 754/16184/16-ц Ве | Правові позиції Верховного суду

Постанова від 24 грудня 2020 року у справі № 754/16184/16-ц Верховного Суду

Обставини справи
У грудні 2016 року фізична особа звернулась до суду із позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Між фізичною особою та банком було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки. Предметом договору іпотеки є квартира, стосовно якої приватний нотаріус вчинив виконавчий напис про звернення стягнення. Пізніше право вимоги було передано іншій фізичній особі, яка зареєструвала право власності на іпотечну квартиру за собою, у зв`язку з чим, іпотека була припинена на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Позивач вважає, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором було виконане у повному обсязі в порядку позасудового врегулювання, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то будь-які наступні вимоги іпотекодержателя, щодо виконання боржником основного зобов`язання, є недійсними.

Висновки Верховного Суду

Підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання, визначеної Законом України «Про нотаріат», процедури вчинення виконавчих написів. Тобто, при оспорюванні виконавчого напису, позивач звертається з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню, у випадку, якщо суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, або ж стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, чи пропущений строк вчинення виконавчого напису.

Як відомо, позивач не порушив питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат». Отож, фізична особа помилково ототожнює такі правові визначення, як припинення іпотеки та припинення зобов`язання з правовими підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства.