2022-11-03 16:52:25
Висновки об’єднаної палати ККС за жовтень 2022 року:
1) Щодо застосування положень ст. 426 КК України (постанова від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к, провадження № 51-4160кмо20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106940469)
Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК визначає три форми кримінально караної бездіяльності військової службової особи: (1) умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або (2) ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також (3) інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов`язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.
«Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим» є кримінальним правопорушенням із формальним складом, яке за свої змістом, характером і юридичними ознаками відрізняється від виявлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-16 КУпАП, у формі «умисного невжиття заходів щодо припинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим».
Для двох інших альтернативних форм, зазначених у ч. 1 ст. 426 КК, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди, яка за приписами примітки 2 до ст. 425 КК може виявлятися у заподіянні як майнової, так і не майнової шкоди.
Наслідки немайнового і нематеріального характеру встановлюються судом у кожному окремому випадку з урахуванням обставин конкретного провадження в аспекті застосування приписів статей 91, 291, 337 КПК і положень ч. 2 ст. 11 КК.
Положення ч. 3 ст. 426 КК у їх взаємозв`язку з положеннями ч. 2 ст. 172-16 КУпАП дають підстави до твердження про те, що «ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення», а також «інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов`язками повинна була виконати» вчинені в умовах особливого періоду, що не потягли за собою заподіяння істотної шкоди або не спричинили тяжких наслідків, не передбачені в ч. 3 ст. 426 КК як кримінальні правопорушення.
2) Щодо застосування положень ст. 190 КК України (постанова від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к, провадження № 51-4160кмо20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106940469)
В складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об`єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення.
Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.
3) Щодо оскарження ухвали про накладення арешту на майно, постановленої під час судового розгляду (постанова від 24 жовтня 2022 року у справі № 456/3303/21, провадження № 51-5257кмо21
Ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
В силу ч. 2 ст. 392 КПК України ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку по відповідному кримінальному провадженню, а також скасовано в порядку статті 174 КПК України. Це свідчить про те, що чинне законодавство не виключає можливість перегляду відповідної ухвали судді (суду), але визначає певні межі для її реалізації.
4) Щодо обчислення строку досудового розслідування з врахуванням положень ч. 5 ст. 219 КПК України (постанова від 24 жовтня 2022 року у справі № 216/4805/20, провадження № 51-4684кмо21
Відповідно до положень ч. 5 ст. 219 КПК (в редакції Закону України № 2201-IX від 14.04.
624 views13:52