2022-02-01 22:44:22
Очі. Я всюди бачу очі. Закриваю власні – стартує калейдоскоп фантомних осіб, профілі та напівпрофілі миготять переді мною на небезпечній та такій інтимній відстані. І у кожного обличчя — пара очей, розкритий в посмішці рот. Всі очі дивляться на мене, у поглядах читається страх, ненависть, божевілля та... Ніжність. Щось одночасно жахливо холодне і привабливо тепле є в кожній з тих пар, що я бачу ночами. Таке почуття, ніби всі ті фантоми закликають мене до себе. Але куди? Вони безмовні, проте все ж таки говорять зі мною цією неоднозначною мовою. Усі думки, що приходять від зустрічі з ними, поступово зводяться до однієї: треба назовні. Назовні — куди? Я не вийду з кімнати, адже до роботи ще є кілька годин сну, а вулиця сповнена темряви та холоду. Холоду та темряви...
Може, вони кличуть мене вийти зі своєї внутрішньої кімнати, покинути себе? Поки що я занадто у своєму розумі, щоб так вчинити. Але що буде, якщо фантоми з їхніми кліщами і німими посмішками продовжать до мене приходити? Хто знає, що станеться наступної ночі. Але ці очі їхні важко забути. Десятки людей, що постійно мелькають перед моїм обличчям,— може, через їхній непомітний раніше вплив, сон і реальність ночами так страшно перемішуються.
Так, хаотична мішанина побаченого раніше. Нехай це й були швидкоплинні послання, серед них проглядалися й мстиві погляди Каяко, що ще в дитинстві міцно вчепилися в мене і піднялися тепер із дна психіки. Страшно, але це мені подобається. А подобається тому, що страх цей минущий. Від цього образу, нехай нав'язливого і страшного, легко відволіктися, представивши погляд коханої дівчини, як тоді, коли я був їй коханий. Але що робити з незмінним центром композиції цього калейдоскопа — парою величезних очей, що нікуди не йдуть, що витріщилися на мене, ніби я сам дивлюся собі в очі? Так, вони відходять з переднього плану, ненадовго поступаючись місцем іншим, тільки ось потім вони повертаються, нехай і поверх інших силуетів.
Все-таки що найбільш потрібне нічним гостям? Звести мене з розуму? Вбити? Врятувати мене від чогось? Рятувати ніби ні від чого, уб'є мене мій спосіб життя, а не чортові картинки в голові, та й впасти в безумство... Ні, у них не вканає.
Але я сиджу на кухні біля самого порога нового дня. Я страшенно не виспався, пишу про це все, заряджаючись окхартом і заспокоюючи нерви міцними сигаретами. Мішки під очима стають важчими, з'являється перше сиве волосся і серце так зрадливо ниє.
Можливо, я давно йду за фантомним покликом?
97 viewsТакеши Китано, 19:44
К
