Свідчення Кріль Анастасії Миколаївни про довоєнний і воєнний ч | Ukrainian Military Honour
Свідчення Кріль Анастасії Миколаївни про довоєнний і воєнний час в с. Волиця-Древлянська.
«1910 року народження. У 1939-1941 рр проживала в селі Волиця-Древлянська Львівської області…
Про Радянський Союз добрих вістей не було. Про голод, про сталінські репресії, про всі ці страхіття люди знали від місіонерів, читали в газетах, переказували з вуст в вуста. Лише один селянин з Волиці поїхав на Радянську Україну, але швидко повернувся і підтвердив все те, про що чули не від перших уст…
Радянську Армію зустрічати не виходили. Боялися вийти з хат, бо не знали що кого чекає за порогом.
Німецькі війська приходом Червоної Армії були у сусідньому селі - Древлянах…
Коли в село входили німці, то зустрічали їх древлян ці і волянці у вишитих сорочках з квітами, з хлібом та сіллю…
На нашому городі квітів не залишилось, бо дочка Михайлина, котра разом з моїми батьками йшла в Древляни зустрічати німецьке військо, вирвала всі. Додому прийшла весела, принесла багато цукерок і шоколаду»…
Коли прийшли москалі, то в першу чергу створили міліцію, назначили голову сільради, секретаря. Ці люди приймали участь у вивезенні поляків на сибір (вивезено 3 хутори поляків), авторитету не мали.
Коли почали створювати колгоспи, то з великим трудом вписали туди «аж» 14 людей. Інші ж під ніякою загрозою не хотіли вступати. Це був, так би мовити, перший етап створення колгоспу. Другий був значно пізніше. Результати його вже були протилежними. Людей затягували до сільради і під виставленим автоматом голова сільради брав у свою руку «того, що хоче стати колгоспником» і ставив хрестик. Не вступило лише двоє…
Волиця - не велике село і тому організованого чи стихійного опору не було… Близько 10 чоловік були «в бандерах» під проводом славнозвісного Куп’яка з сусіднього сел. Яблунівка…
На Волиці було лише 2 чи 3 випадки, коли людина загинула від рук бандерівців. Говорять, що невинних людей вони не рухали, а ті, що загинули, були, так би мовити, перебіжчиками….
В червні 1941 року в тюрмі Золочівського замку були ув’язнені і вбиті: Бойко Теодор Матвійович, 1891 р.н, Легкий Андрій Іванович, 1911 р.н, Метельський Іван, 1905 р.н, Приступа Василь Михайлович, 1912 р.н., Супрун Теодор Йосипович, 1911 р.н., Шкробут Олексій теодорович, 1900 р.н - всі жителі с. Волиця-Древлянська.
Вбиті в’язні були закопані на території тюрми, перед засипанням їх тіла були залиті якоюсь їдкою рідиною. І коли рідні, близькі жертв і жителі міста Золочів розкопали поховання для пере захоронення, вони не змогли не тільки впізнати всіх вбитих, але й витягнути їх тіла з ями - тіла розлізались на частини і були спотворені до невпізнання…»
Свідчення відібрала член осередку «Меморіал», учениця 10-Б класу СШ№7 м. Львова - Павлович Наталія Володимирівна, 1974 р.н.
