ніхто до того так не цілував схилившись обійнявши ззаду плечі | Юлія Мусаковська. Вірші.

ніхто до того так не цілував
схилившись обійнявши ззаду плечі
долаючи глибоку тишу вплав
впустивши страх неначе повний глечик

по шиї догори безтямний шлях
чи золотим дощем чи сонцем пізнім
он сокіл над верхівками закляк
сторожові хорти порвали прив’язь

вони наздоженуть за мить за дві
і пошматують на криваве клоччя
а поки стій загорнена в сувій
бо руки розімкнутися не хочуть

такий ясний такий солодкий жаль
здається ось пітьма послабить натиск
і раптом трісне кам’яна скрижаль
найгірше це впізнати й не зізнатись

тремтять на грудях леза голосів
ще вічність дай нехай він доколише

чи обернись побачити обличчя
щоб скам’яніти до кінця часів

2021