Ось він стоїть весь такий зніяковілий – у брунатній сорочці, і | Юлія Мусаковська. Вірші.

Ось він стоїть весь такий зніяковілий –
у брунатній сорочці,
із золотим пухом на передпліччі.
Годен прихилити небо, якби ти захотіла.
Але обачність перемагає – і вона тобі личить.
Обачність перемагає завжди,
за нею відчуття міри, обов'язки,
відсутність вільного часу, погодні умови, обставини.
Чи може ніжність бути руйнівною такою,
щоб висаджувати будинки в повітря, змітати із мап міста?
Всередині в нього все шито білими нитками,
думаєш собі – а як він досі тримається.
Розійдетесь по домівках,
але нікуди не зникнуть
ці електричні хвилі,
древня магія майя.
Будете перекидати м'яча, жонглюючи жартами,
розкручувати глобус, як барабан револьвера.
Говорити про все навколо,
але більше мовчати.
Ось він стоїть навпроти, сонячний та відвертий.
Незбагненне прокляття – вміти читати лиця.
Запам'ятай всі деталі в ньому, до найдрібнішої риски.
Цього не залишиться ні в шелесті листя.
ні в дзенькоті трамваїв,
ані в історії переписки.

*голосом:
https://m.soundcloud.com/julia-musakovska/xbzhv3gfrxtz