*** І приходить ота сестра з мармуровим обличчям. У кулоні — | Юлія Мусаковська. Вірші.

***
І приходить ота сестра з мармуровим обличчям.
У кулоні — крижинка. Скалка від дзеркала троля,
що задовго пробула в серці — чи не сторіччя.
І проказує безпомилково усі паролі.

Голос пахне пилом та вогнищем так знайомо.
І трояндами пахне, розарій згорів без сліду.
Не ховайся за комір, хранителько диму — не дому.
Ці спустошені стіни тебе приймають, як рідну.

До щоки — як шовки, і говорить немислимі речі.
Чи існує закон, за яким обирає втрата?
Так багато свободи заховано у порожнечі.
Але втративши все, надто боляче обирати.

Краще мовчки вдивлятись в лунку білизну екрану:
кінострічка скінчилася, й літо стало зимою.
На уявному склі вікна малювати троянди.
Йти із дому — в благому пальті, у військовому строї.

Йти, ступати снігами, розкресленими, як зошит.
Каліграфія кроків. І сани, запряжені вітром,
миготять понад обрієм. Лишиться на сторожі
та сестра, що в кишені носить насіння квітів.