*** Виціловую втому з його плеча. Він солоний і теплий, мов к | Юлія Мусаковська. Вірші.

***
Виціловую втому з його плеча.
Він солоний і теплий, мов камінь на узбережжі.
Краще б, каже, тебе ніколи не зустрічав.
Не пірнав так глибоко й беззастережно.

Чорні скелі ввібрали всесвітній біль,
дно на вході у воду непевне і кам’янисте.
Так усе починалось, так падали у рябі
хвилі перли з розірваного намиста

і вертались до мушель. І ми углиб
опускалися, щоб засвідчити неможливе.
А приплив викидав нас, як дрібну рибу –
ми навчилися дякувати припливам.

Так на подих нанизували голосні
і губами черпали навзаєм обидва тіла.
Завмирання у спільній миті – на мілині,
в безнадії, з якої вирватися несила.

Спрут морської трави обплутав довкіл.
Вкриті сонцем, мов позолотою, давні шрами.

Так між хвилями і залишимося: важкі
кам‘яні, мовчазні, виціловувані вітрами.