М.К. Непорочна діва Марія живе всередині гори, під нею стрім | Юлія Мусаковська. Вірші.

М.К.

Непорочна діва Марія живе всередині гори,
під нею стрімкий потік, а над нею небесна плоть.
Птахи приносять їй крихти хлібні, ягоди і горіхи,
Гори, кажуть, світи нам, Діво, сріблом і злотом,

Розкушуй цю шкаралупу, ніби в розкошах у шовках,
погладжуючи живіт, у якім слово, що було спочатку.
Гора втягує Діву в себе ще глибше. І не відпускає.
Гора відмовляється зі здобиччю прощатися.

Дощ наповнює листя широкого священні чаші.
Скрапує час настійно — вчить непоказного терпіння.
Марія Діва повітря збирає повними пригорщами,
сніжними гребінцями небо над нею піниться.

Вітер силкується одіж зірвати, як ґвалтівник.
Блакитними венами тіло гори помережане.
Діва чи то гора — суцільна якась невизначеність.
Межі стираються, хоч і завжди умовні всі межі.

На крутому схилі печатками ведмежі сліди —
Діва Марія потребує пильності й легкості як ніколи.
Та ж дорогий тягар. Поміж повітря, землі й води
Вигинається тінь її, немов мандрагори корінь.

Б'ється ріка об ноги. Зуби впиваються намертво,
Залишають глибокі борозни. Що з нею буде, що?
Діва смиренно і загадково світиться. Знає:
Хлопчик — син теслі — народиться і збудує човен.

(з книжки “Чоловіки, жінки і діти”)