* * * Ми запалили стільки багать, що на мапі, як епідемія – н | Юлія Мусаковська. Вірші.

* * *
Ми запалили стільки багать, що на мапі,
як епідемія – наступ червоних квітів.
Перехожі похмурі у пальтах із вати
наближатись бояться, щоб не згоріти.
Штурхаються, кволо падають у замети,
дим за волосся чіпляється, наче кара.
Скачуть трухляві ідоли з постаментів.
Скачуть, бо відчувають, що припікає.
Що відчуваєш ти, на холодні пальці
хухаючи, щоб до заліза не примерзали,
що, окрім холоду і страху пропасти?
Що шепотять тобі аеропорти й вокзали?
Ангелів пір'я, зброя чудна таємна –
випадають з листів сухоребрі квіти.
Чим вона світить, ця одержима єдність,
як її проспівати й проговорити?
Як прокласти мости, як зуміти в небі
тріщини зарихтувати дзвінкими нами
Стільки багать, що очі стають вогнями,
стільки любові, що захлинаєшся нею.

(з книжки “Чоловіки, жінки і діти”, 2015)