*** Вона приводить його за руку додому, знімає з нього куртку, | Юлія Мусаковська. Вірші.

***
Вона приводить його за руку додому,
знімає з нього куртку, садовить при столі.
Каже: ось він, мамо, живий, але така втома,
ніби несе вагу всього світу — неба й землі.

Каже: постійно щось доводить життям
своїм. Наріж йому хліба, мамо, налий вина.
Пив тільки з чаші болю; я бачила, я була там.
Як він наважився повернутися — це дивина.

Так вітали його, коли заходив у наші міста,
гілля під ноги стелили, співали гучних пісень.
Скільки їх потім з ним спиною до спини стало?
Скільки їх потім кидало брудом йому в лице?

Каже: коли йшов помирати, біснувались людці.
Я без пам’яті падала в придорожній пил,
роздирала руки об брук. Але наприкінці
не відшукала тіла.
Він сам до мене ступив.

Чистить поволі яблуко — звивається шкірка змії.
Смерть, як собака, покірно лягає йому до ніг.
Він виставляє проти світла долоні свої,
і сонячні промені проходять крізь них.

2021

* Минулорічний великодній текст. Наш Бог у камуфляжі. Христос воскрес!