2022-11-14 13:44:20
м о в ч а н н я
Щоб сховатись від смутку та порожнечі
ми говоримо про дріб’язкові речі,
так світанок розмінюється на вечір.
Опадає пітьма під вагою зливи.
Кожен злочин обтяжується мотивом.
Кожен з нас замовкає про особливе.
Темнота спонукає себе картати.
Пам’ять знає навпомацки кожен кратер.
Врешті-решт ми усі мовчимо про втрати.
Мовчимо про усе непідвладне мові,
гарячково розставлені розділові,
непромовлені вчасно слова любові.
Про утрачений рай і своє вигнання
із дитинства, можливо, чи-то – зі спальні,
де не чутно ні стогону, ні мовчання.
Про змарнований час, що крізь пальці лине.
І якщо перевести в пісок години,
ми би йшли через дюни, мов бедуїни.
Те, про що говорити не стане сили,
у пітьмі проступає волоссям сивим
і виводить мовчання німим курсивом.
13.11.2022 павло вишебаба
5.1K viewsedited 10:44