2022-07-10 18:23:09
Я давно не писав таких дивних поем,
Щось середнє між холодом й пеклом,
Як і ти, ніби стужа, а пахнеш вогнем,
І чомусь лиш з тобою стає отак тепло.
Що я знов забуваю, як вірно писати,
І фліртую не так, як робили би інші,
Поміж гомону друзів – себе обирати,
Поміж світу обійм я писатиму вірші.
Знову й знову про вроду чи очі,
Те чуття, що не знаю, чи може забув,
Чи про те як натомлено серце стукоче,
І вистукує ритми, що я не збагнув.
Намагається щось розповісти, на Морзе,
Або знов відчуває цей страх від падіння,
Де летиш океанами, вітром в морози,
Все шукаючи сенс у своїх сновидіннях.
Що приходять невпинно, про тебе, дарма,
Де всі двері вже замкнені кимось,
І здавалось, до чого тут, власне, зима?
Коли стужа й вогонь, це лише особливість.
- Павло Іваніцький
@nedward_poetry
522 viewsПавло Іваніцький, 15:23
N
