Емоції, якого біса? Напевно ви знаєте метод «П’ять чому» для | Доведи, що ти не робот 🤖
Емоції, якого біса?
Напевно ви знаєте метод «П’ять чому» для вивчення причинно-наслідкових зв'язків, що лежать в основі конкретної проблеми. Шляхом повторення питання «чому?» вдається виявити першопричину проблеми, зазвичай вистачає пʼяти ітерацій, щоб докопатися до суті.
З емоціями, на мій погляд, виникає питання навіть не «чому?» або «навіщо» нам емоції, а скоріше «якого біса?». Задаєш його п'ять і десять разів, а відповідь намагається вислизнути.
Ну ось дивіться. Емоція — психічний процес середньої тривалості, що відбиває суб'єктивне оцінне ставлення до наявних чи можливих ситуацій та об'єктивного світу.
Тобто емоція відображує ставлення субʼєкту до ситуацій. Ок, так а хто тут субʼєкт? Емоції зазвичай народжуються автоматично, якщо «я» і керує ними, то це вже як реакція. І наша здатність керувати емоціями досить обмежена. Інколи треба навіть вчитися підкоряти емоції, часами з залученням спеціально навчених спеціалістів, ще й за гроші…
Ми навіть звикли сприймати це в дуалізмі: емоції чи розум. «Чистий розум» виглядає чимось логічним та розумним, вибачте за тавтологію, а емоції — зайва буря у склянці води. Хоча поклавши руку на серце, без емоцій розум не дуже заводиться, мотивації якось не вистачає… А якщо мотивація є, то інтелект він огого та егегей! Стоп. Знову танцюємо під дудку чогось, що краще знає що нам треба?
Ок, давайте зайдемо з фізіології, там має бути все просто і зрозуміло.
Читаємо: до того, як емоції виявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Поясна кора — невід'ємна частина лімбічної системи, яка бере участь у формуванні й обробці емоцій, навчання та пам'яті. Поєднання цих трьох функцій робить поясну звивину досить значущою у прив'язці поведінкових результатів до мотивації (наприклад, певна дія зумовлює позитивний емоційний відгук, в результаті навчання).
Аааа, та що ж таке! Знову виходить, що «щось» краще знає, як і чому нам навчатися! Якісь підсвідомі структури вирішують куди нам бігти і над яким підручником засинати. Але як вони можуть оцінити всю повноту інформації, для цього ж інтелект потрібен! Навіть якщо інтелект їм доповідає (підсвідомо та неконтрольовано!), то знову таки, хто тут субʼєкт?
Може теорія еволюції зможе пояснити? Краще виживали організми, які шугалися загроз та кайфували, коли знайшли їжу чи статевого партнера. А вже потім зʼявився інтелект, як надбудова, тому його доля — обслуговувати цей живленнєво-розмножувальний цикл, а в вільний час займатися своїми інтелектуальними забавами. Які так само драйвять емоції…
Ну ви зрозуміли, якесь постійне розщеплення, в якому Его весь час виглядає служкою. Проблема навіть не в стражданнях Его, це попросту виглядає не дуже логічно, якщо насправді керують менш розвинені та розумні структури, як це має підвищувати шанси на виживання?
Звісно, цими питаннями вже кілька тисячоліть задаються кращі найкращі уми. Спроби знайти відповіді є у філософії, фізіології (згадати моделі Анохіна або «формулу емоцій» Симонова, де є спроба звʼязати емоції з вірогідністю досягнення бажаних станів), прикладних напрямках типу фройдизму, психіатрії та нейропсихології.
Остання дає нам дуже багато дійсно корисних знань щодо «як саме це працює», але на фундаментальне питання «якого біса?» якось не дуже відповідає. Звідси всі ці вульгарні трактування в поп-психології, коли по черзі носяться то з дофаміном, то з кортизолом, то з амигдалою, тільки поглиблюючи цей парадокс «центру прийняття рішень». Ну давайте ще вважати, що всім керують не то що гормони, а нейромедіатори. З таким підходом з фрагментів не дуже збирається щось ціле та гармонійне.
А от принцип вільної енергії може бути тим цементом, який логічно звʼязує в єдину конструкцію всі ці елементи знань, саме тому і може стати «єдиною теорією мозку». І нехай він не дає поки що нових практичних відповідей, навіть пояснення цілого як чогось гармонійного і потенційно ефективного — вже велика справа!
Далі буде.
