2022-02-13 09:11:38
Передчасні висновкиОдного осіннього дня у потяг заходили люди. Серед метушні було двоє чоловіків: один старший, а іншому було на вигляд біля двадцяти.
- Батьку, цей потяг такий як у моїх снах! - голосно вигукнув хлопець до батька.
- Так, сину, це лише початок... - з усмішкою промовив чоловік.
Вони зайшли у вагон і знайшли своє купе. Син поглядав у вікно та усміхався так, неначе побачив те, про що мріяв вічність. Двері у купе відкрились і увійшла молода пара: дівчина блондинка, і хлопець з елегантною стрижкою та великими очима.
Батько промовив:
- Доброго дня, як маєте на ім'я?
Дівчина подивилась на чоловіка і відповіла:
- Я Каріна, а це мій хлопець, Антон.
- О, приємно познайомитись. А я Олег, а це мій син Петро.
Дівчина фиркнула і сіла їсти солодощі, які вже встигла придбати у провідника. Під час розмови батько не звертав уваги на поведінку Каріни, думав: молодь, ми всі такі були.
Ось потяг зрушив з місця, Петро вигукнув:
-Тату! А що це? І вказав пальцем на назву станції.
- Сину, це назва станції, з якої ми почали нашу дорогу.
- Вона така незвична, - відповів син.
Дівчина поглянула на хлопця і подумала, що він неадекватний. Всю дорогу пара розмовляла, гучно сміялась, і зависала в гаджетах. За вікном вже вечоріло, але хлопець продовжував дивитися у вікно.
- Тату, а це ліхтарі?
- Так, Петре.
Антон дивним поглядом кинув на Петра, адже той був приблизно його віку, а питав щось ну зовсім не на свій вік.
Настала ніч, усі пішли спати.
Потяг ще довго їхав, проїжджав багато міст, заходило багато людей, і ось нарешті почало світати. Петро прокинувся, пішов вмився, та тихо сів, щоб нікого не розбудити, адже було лиш сьома ранку. Він бачив як сходить осіннє сонечко, як немов стрічка в'ється колія. От почулись звуки, то була Каріна, все таки Петро її розбудив.
- Ей ти, так-так ти, дивний, - останнє слово вона сказала пошепки, - жартуєш, так рано вставати? Мені ще їхати і їхати, а ти навіть нормально виспатись не даєш!
- Пробачте, я не... не хотів, - запинаючись промовив хлопець.
Білявка пішла далі дивитися свої сни, а Петро непорушно сидів на місці. Незабаром всі попросинались, поснідали. І їхали всі мовчки, дивлячись один на одного.
- Тааату! Дивись, які там дерева кольорові. А які хмари, вони не зникають! Вони пливуть за нами.
Ці слова перервали тишу.
Пара поглянула на Петра, потім одне на одного і засміялись.
Каріна не витримала і сказала:
- З вами і не виспишся, і навіть спокійно не поїдеш! Ви, татку, заведіть свого синочка до лікаря, чи у псих.лікарню, бо він божевільний.
Батько опустив очі, потім поглянув на білявку:
- Ми ось їдемо від лікаря. Моєму синові зробили операцію, він народився незрячим, а тепер бачить.
Пару кинуло в холодний піт, вони мовчали і більше ні слова не могли промовити.
- Ось і станція на якій ми виходимо, - сказав батько до Петра. До побаченя, - попрощалися чоловіки з Каріною та Антоном.
Вийшовши з потяга, син запитав:
- Тату, мене тепер так завжди будуть вважати божевільним?
- Ні, сину, просто вони не вміють цінувати те, що їм дав Бог.
Цінуйте те, що маєте. І не робіть передчасні висновки про людей: ви не знаєте, що в цей момент вони переживають і як у них складаються обставини.
Автор переказу: Аґнєшка Мокшицька, адмін каналу
@agneshkamokshytzka
194 viewsedited 06:11
Н
