Ми приносимо для вас важливі теми з англомовного медіапросто | Old York Times
Ми приносимо для вас важливі теми з англомовного медіапростору про Україну — і це означає деколи також розбирати й аналізувати хибні чи шкідливі тези.
Міхаїл Шишкін — російський письменник, котрий давно живе у Швейцарії — написав для The Atlantic статтю під назвою «Не звинувачуйте Достоєвського». Шишкін засуджує російське вторгнення в Україну, але захищає російську культуру і стверджує, що вона не винна у війні.
Я підготував для вас стислий переказ тез Шишкіна — і доповнюю його своїм коментарем.
Переказ тез Шишкіна:
Одна із основних тез Шишкіна — російська культура також постраждала від путінського режиму:
«Путінський режим завдав по російській культурі нищівного удару — як російська держава вже багато разів робила із своїми художниками, музикантами і письменниками в минулому. Митці змушені співати патріотичні пісні або емігрувати. [Путінський] режим фактично “скасував” культуру в моїй країні. Нещодавно молодого протестувальника заарештували за плакат із цитатою з Толстого».
Шишкін пише про те, що система політичної влади в Росії завжди нагадувала «піраміду з рабів, що поклоняються верховному хану» та була репресивною щодо своїх власних громадян; росіяни завжди прагнули підкорятися сильному царю.
Однак саме твори Тургенєва і Толстого допомагали в’язням ГУЛАГу вижити, пише Шишкін. І в ширшому сенсі саме культура є виходом із порочного циклу тиранії.
«Література — це протиотрута від отрути російського імперіалістичного способу мислення. Цивілізаційну прірву, яка досі існує в Росії між гуманістичною традицією інтелігенції та російським населенням, застряглим у менталітеті середньовіччя, можна подолати лише культурою — і сьогоднішній режим зробить усе можливе, щоб цьому запобігти».
Шишкін вважає, що «дорога до масових вбивств у Бучі лежить не через російську літературу, а через репресії проти неї» — від заборон на книги Достоєвського і Булгакова до страти Ґумільова та переслідування Пастернака.
Завданням російської літератури, завершує статтю Шишкін, є відповідати на два одвічні запитання — «Хто винен?» і «Що робити?».
Коментар:
Звичайно, цей текст недоречний: у момент, коли його батьківщина проводить геноцидальну війну проти українців, Шишкін буквально сподівається на те, що «хтось із українських поетів заступиться за Пушкіна». Цей матеріал також і слабкий з точки зору аргументації — власне, це лише емоційна реакція. Скажімо, Шишкін не працює із жодним реальним аргументом про те, що російська література століттями долучалася до пригноблення українців.
Утім, цей матеріал таки цікавий смислами, які транслює — браком агентності і віри у те, що можна щось змінити. З тексту Шишкіна випливає, що росіяни століттями були поневолені і раді поневолюватися, якщо над ними панує сильний цар — і в інтелігенції мало шансів щось змінити, можна лише описувати реальність і допомагати з нею справитися.
На таких текстах справді гарно видно різницю між росіянами й українцями.
Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал (оновлення раз на кілька днів) • імейл-розсилка (підбірка раз на один-два тижні).
Фото: Суспільне Чернігів
