2024-05-23 12:03:17
Мої думки коли я вагався.Перша історія:
«В мене немає військовою спеціальності. Є якісь навички, але нічого пов’язаного з армією»
Друге:
«Я то знаю, що я вмію…» І, в принципі, думка полягала в тому, що людей з такими навичками, як у мене - в війську не дуже багато.
«І якось розрулимо»
Дуже впливовим для мене був той факт, що Остап вже пішов.
«Він долучився, а я ні. А що мене діти будуть питати?».
І це було своєрідним спусковим гачком, коли я розумів, що точно піду. Питання було тільки Куди? Як створити собі шлях?
Потім я почав шукати цей шлях.
Остання миля. Коли лишається зробити фінальний крок.
Я вже приїхав, забрав машину з речами…
«І теоретично я можу прямо зараз розвернутися і поїхати додому. Це останній момент, коли це можна зробити»…
Свідомо роблю цей крок. Але при всьому розумінні, що я роблю - відчуття стрибка у прірву було суттєве.
Ти при пам’яті, все зробив, перегорнув сторінку, спалив мости.
Я в прикладному варіанті це відчуття проживав двічі. Вперше: зі своїм сином. А другий раз - сам по собі. У варіанті з Остапом було трошки легше, тому що я спостерігав ззовні. А потім сам відчув це на тактильному рівні.
Поговоріть з кимось, якщо внутрішній голос гойдає.
Я хочу, щоб ви слухали людей, які для вас є авторитетними.
І навіть, якщо ця авторитетна людина вас буде перетягувати в інший бік, а ви при цьому затвердитесь в тому, що треба йти, то треба йти. Кінцеве рішення повинно залежати тільки від вас!
Навколо буде дуже багато різних думок. І зазвичай рідні не дуже підтримують. Але є люди, які своїм близьким радять поспілкуватись зі мною.
П'ятниця, 24 травня, 19:00, Spaces, Майдан Незалежності 2.Приходьте!
14.9K views09:03
Б
