Горє от ума. Людина страждає, поки рептилоїд живе. Мабуть, од | Petro Chornomorets

Горє от ума. Людина страждає, поки рептилоїд живе.

Мабуть, одна з головних причин, чому ми страждаємо — у нашій здатності прогнозувати майбутнє та рефлексувати минуле. Ящірки так не вміють, їм простіше. Але еволюційно вийшло, що краще виживали такі як ми. Тому що ми можемо бути не тільки реактивними, але також здатні мислити стратегічно та діяти на випередження, передбачаючи можливі проблеми та уникаючи їх.

Але як завжди: еволюція — це про розмноження та виживання, але зовсім не про щастя та баланс. Більшість свого ментального часу ми тепер проводимо у минулому та майбутньому. При цьому минуле неможливо змінити, а майбутнє невизначене і гарантувати собі безпеку в кожному з варіантів розвитку подій неможливо. Тому ящірці спокійно весь час, поки якась її потреба не буде фрустрована тут і зараз. А нам неспокійно весь час, навіть тоді, коли направду все добре.

Що робити? Розвести аналіз та емоції. Аналізувати тільки те, на що можете впливати, і одразу переходити до впливу. З емоційною складовою є безліч способів роботи, тут я пропоную звернути увагу на анандамідну систему, та шо про сміх і гумор, а водночас також і про забування поганого. Також вона є однією з головних мішеней для медичного застосування марихуани, яку в нас ніяк не легалізують.

Ще одна наша сильна сторона порівняно з примітивними істотами: ми рідко опиняємося в прямому конфлікті потреб. Колись ми зі старшокласниками ловили дику качечку (самицю крижня). Вона вивела пташенят у монастирі біля школи, де до найближчої великої води було кілька кілометрів. Звісно, малих одразу почали хапати ворони та коти. Так от, ми швидко упіймали малих (лишилося троє з багатьох), а матір опинилася у цікавому циклі: вона чула дитинчат і летіла до нас, але підлетівши на метр-півтора, лякалася і летіла від нас, потім на безпечній відстані знову чула каченят і знову летіла до нас. (Ми її врешті загнали до вузької щілини між гаражами та усіх разом віднесли на затоку на Трухановому острові).

Люди не діють як ця качечка, тому що ми суттєво розумніші. Наш мозок здатний збирати інформацію від усіх потреб, оцінювати загальний стан, а потім вирішувати: чи діяти взагалі (бо звісно ж, краще полежати), а якщо діяти — то в якому напрямку і в якій послідовності ці потреби задовольняти.

Але у цієї системи, як водиться, є і побічка. Часто ми збираємо тривоги звідусіль, скручуємо їх у тугий джгут і кажемо: все погано, нічого не виходить! І ще називаємо головну найбільшу причину наших страждань. Яка виглядає непоборною, а довічні страждання — невідворотними.

Що робити? Для початку — розписати, а що саме не так. По пунктах. Потім, також максимально детально — які ще аспекти життя тут і зараз можуть тривожити. До кожного із цих пунктів визначити конкретну потребу: який набір відчуттів ви маєте зараз стосовно цієї обставини і який набір відчуттів хотіли би мати. Уже в цей момент зазвичай сильно попускає, тому що поза зоною активних бойових дій, коли поруч є інші люди, майже будь-яку потребу цілком реально задовольнити. І тут раптовий секрет: виявляється, що якщо почати задовольняти "менш важливі" потреби, дуже часто попускає і стосовно більш важливих також. І з'являється ресурс, щоб вирішувати складніші частини проблеми.

А для тих потреб і обставин, на які дійсно неможливо вплинути тут і зараз, ми маємо ще один механізм: смирення. Ця ідея може бісити, але це тільки тому, що ми не вміємо з ним працювати.