Восени 2019 року я записався на курс Олексія Арестовича 'Искус | Petro Chornomorets
Восени 2019 року я записався на курс Олексія Арестовича "Искусство мьіслить и говорить". Прийшов на перше заняття. І після заняття, коли вже збирався йти додому, Олексій мене зупинив і привітався. Справа в тому, що за 10 років до того ми з ним перетиналися та спілкувалися деякий час. Я не думав, що він мене пам'ятає, а він згадав.
Трошки поговорили, поїхав додому. І через кілька годин відчув, що маю якусь тривогу, яка мене гризе, але взагалі незрозуміло чому. Шукаю причину — а її немає. Виглядає так, що от прямо все добре.
І тут осяяння: Арестович! Я зрадів тому факту, що він мене впізнав. Але моя гординя сказала: "Хулі нам той Арестович, ти і сам звєзда!" — і я навіть того не помітив, як підсвідомо заборонив собі цю радість.
Але радість уже була. Вона не знаходила собі місця. Стукалася в усі інтегративні центри мозку. А коли в мозку є якийсь активний невизначений психічний процес, його обов'язково помічають амігдала з поясною звивиною та генерують тривожність.
Сів. Змирив гординю. Дозволив собі свою радість. Упіймав потреби, які були причиною цієї радості. Визнав їх. Попустило.
_______
Цю історію я використовую на заняттях для ілюстрації того, як працюють наші емоції та що ми робимо не так.
1. Ми схильні не помічати та витісняти свої емоції.
2. Від цього витіснення вони нікуди не зникають, а лишаються активними психічними процесами, які впливають на настрій та навіть фізичний стан.
3. Одна з характерних причин для витіснення — моральна оцінка.
4. Навіть позитивні емоції можуть погіршити стан, якщо вони були витіснені та/або отримали негативну оцінку.
Що робити?
Прийняти факт, що ми не можемо керувати емоціями. Дозволити собі усі свої емоції, перестати давати їм оцінку.
Ми взагалі мало на що можемо впливати всередині себе. Думки, рішення, дії. Але емоції — це океан. Ти або приймаєш хвилі і вчишся пливти та отримувати від цього насолоду, або опираєшся, перетворюєш усе життя у боротьбу, і все одно регулярно влітаєш мордою в скелю.
