2021-01-16 15:32:14
У 2014 році РФ анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, але продовжити свою агресію їй не вдалося. Вона полягала у спробі захопити якомога більше українських областей, які входили до так званого проєкту «Новоросія». На початок 2021 року загроза подальшої офензиви не зникла, ба більше, її загроза зросла в умовах існування певних тенденцій.
Минулого року низка іноземних військових експертів била на сполох, заявляючи, що Кремль може наважитись просунутися вглиб Херсонщини, захопивши Каховське водосховище – стратегічно важливий пункт, який за допомогою Північно-Кримського каналу донедавна забезпечував більше 80% потреб півострова у прісній воді. Експерти вважали, що проведення міжнародних оперативних військових навчань ЗС РФ «Кавказ-2020» могло бути прикриттям для подальшої військової агресії щодо України. Зрештою, цього не сталось, але загрози нікуди не зникли.
Аянське водосховище, яке забезпечувало водою жителів Сімферополя, фактично висохло. Це, звісно, не безпрецедентний випадок, адже таких прикладів після анексії півострова вже вдосталь. Але з іншого боку постає питання, яким чином окупаційна влада намагатиметься подолати «гуманітарну кризу»? Один з найбільш ймовірних варіантів розглядається військова ескалація. Проте не слід виключати можливість використання елементів «м’якої сили», яка б полягала в змушенні чинної української влади постачати воду на окуповану територію.
Згідно
частини першої статті 55 Четвертої Женевської конвенції, саме окупант відповідальний за забезпечення населення усіма нагальними потребами. Проте, в Конституції РФ вказано про її верховенство над нормами міжнародного права та й взагалі коли воно хвилювало Кремль (виняток – конфлікт в Нагірному Карабасі).
Яка ж ймовірність загострення на півдні України? Є безліч факторів, які відштовхуватимуть вежі Кремля від таких рішучих дій. Україна зразка 2014 та Україна зараз – це «дві різні держави». Нині Україна має значно кращий військовий потенціал, хоч і значно поступається армії РФ. Чинник, який безперечно якнайкраще відрізняє наших військових від їх візаві з Московії – це героїзм, доблесть та хоробрість. Минуле десятиліття яскраво продемонструвало якою великою кількістю героїв наповнена наша Батьківщина. Звісно, що паритетно ЗСУ дати активну відсіч не зможуть через вищезазначені причини. Заява Володимира Зеленського про повну мобілізацію чоловіків та жінок є одним з індикаторів того, що така загроза існує, але водночас вона відображає абсурдність нашої влади.
Нагірно-Карабаський конфлікт чітко засвідчив, які механізми зможуть спричинити тріумф в боротьбі проти свого супротивника, хоч там баланс сил та глибина конфлікту дещо інші. На жаль, чинна влада не достатньо зосереджена на продовженні активного процесу оснащення армії новітніми видами озброєння. Іншими факторами, які б відштовхували Росію від цієї затії є ймовірність отримати жорсткіші санкції, потреба використання значних фінансових ресурсів. Цей крок також зумовить і людські втрати.
З 2014 року РФ здійснює інтенсивний процес мілітаризації Кримського півострова, яка де-факто спричинила катастрофічний дефіцит води на ньому. Крим для Росії – важливий плацдарм для здійснення своїх геостратегічних інтересів в Чорноморському регіоні. Досвід минулих років засвідчив, що Кремль здатен скористатись зовнішнім чинником на тлі внутрішнього дисбалансу з метою покращення загального настрою народу. Ризик неминучого транзиту влади, конфронтації між ФСБ-СВР та ГРУ, негативні економічні показники, пандемія, зростання бідності населення є тими факторами, від яких російський політичний істеблішмент буде намагатися відвернути увагу свого народу на користь «зовнішньополітичним досягненням».
Які б ризики не відштовхували Кремль від подальшої окупації українських територій, така загроза все одно існуватиме. В 2021 році активізується боротьба на дипломатичному фронті. Влада повинна бути готовою до будь-яких варіантів розвитку подій. На жаль, в українського президента інші пріоритети, а так звана Зе-дипломатія не приносить позитивних результатів.
Денні
3.4K views12:32
Ф
