2021-11-27 21:34:10
Я вчора викликала таксі, і приїхав чоловік, який вразив мене до глибини душі… настільки, що я вже другий день про нього розказую… Сідаю в машину.
Водій посміхається. Я теж, але в телефоні, займаюся своїми справами.
- Вам не дує?
- Ні, дякую, все добре.
- Вам не зимно?
- Ні, мені справді комфортно.
- Бажаєте солодкого? Я щойно придбав в магазині цукерки. Такі смачні! Обожнюю їх! Я зазвичай не пропоную їх пасажирам, це не тактично, але вам так хочеться запропонувати. Я все зрозумію, якщо ви відкажете. Хочете?
- Хочу!
Віддав мені всю коробку. Я пожартувала, що розумію, чому у нього такий позитивний рейтинг.
Зупиняємося на світлофорі, біля машини продають квіти.
- Любите квіти?
- Люблю.
Зупиняє машину, купляє мені квіти. У мене аж очі відкрилися. Їду, посміхаюся, приємно.
Намагаюся зрозуміти що відбувається – ранок, сонна ще.
Почали говорити про дітей. У нього дочка на другому курсі в Польщі. І коли він сказав наступну фразу, моя щелепа впала, здається, до підлоги.
«От знаєте, я так кайфую від того, що в мене є дитина, дружина, робота. Мені це справді подобається. От дзвонить мені дочка, просить гроші на якісь речі. Ну вона там, в Польщі, скучає. А
я їй поповнюю картку і так добре на душі стає. Просто
кайф, що я своїй дитині зробив щось хороше. Я уявляю як вона купить собі якусь сумочку чи з дівчатами в кіно піде, їй на все вистачить… і мені від цього так тепло.
А ще, знаєте, я от коли
підвожу дружину на манікюр (на хвилинку, так?),
я розраховуюсь сам. І так кайфую!
Вона ж потім цей манікюр ще 2 тижні буде показувати і посміхатися. І мені так добре стає від цього, ви собі не уявляєте. Я ж зробив щось хороше для своєї сім‘ї, і так світло на душі!»
… у цей момент я вже забула про вхідні повідомлення на своєму телефоні…
«А ще, знаєте, так мало щасливих людей довкола. Я дивлюся на перехожих і всі такі скуті, дратівливі. Ви взагалі перша, хто посміхнувся мені за останні декілька днів із пасажирів.
Зустрів знайомих недавно. А у них двоє дітей.
Вони 15 хвилин жалілися, як важко дитину в школу зібрати, а канцелярію купити, а підручники, а форму, а курси…». А я запропонував їм рішення. Знаєте яке? Сказав - підіть в найближчий дитбудинок і віддайте туди своїх дітей, якщо вони для вас проблема; і у вас не буде проблем проблем ні з книгами, ні з формою чи додатковими… А вони у відповідь «ні, ну як це так… так не можна, ми ж їх любимо, це наші діти.»
Якщо це
ваші діти - то будьте вдячні за те, що Бог вам подарував здорових, розумних і красивих дітей. Багато людей мріють про це та готові витратити всі гроші світу, лиш би їхні діти були здорові, а у вас цей подарунок вже є!
Любіть їх - робіть все для них. Не любите - віддайте в дитбудинок. Чого ви скаржитесь?»….
Він ще про щось розказував. Я мовчала, слухала (це рідко буває), і в моїй голові прокручувалися фрази «
оплачую манікюр жінці», «роблю щось для своєї дитини і радію цим». Я зрозуміла, що цей водій
не підприємець, не інвестор, не політик. Він
не входить в Топ100 чоловіків. Його немає на
обкладинках журналів, з ним
не записують інтерв‘ю. А дарма….
У ньому життя набагато більше, ніж у всіх інших! Любові, світла, справжнього світла, не телевізійного - більше, ніж у всіх людей, яких я коли-небудь зустрічала. Я дивилася на чоловіків зі свого оточення і думала, що це нормально. Бути вічно з мармуровим лицем (адже ти у великому бізнесі!), або не посміхатися, бути вічно зайнятою і незадоволеною результатами своєї команди, не вміти насолоджуватися, казати жінкам «ооо, знову на свої салони гроші з мене витягаєш», чи відноситися до життя як до боротьби і випробування.
Я вийшла з машини з квітами, цукерками і в супроводі 100500 компліментів.
Я вийшла і усвідомила, що мені зараз так світло! Я таких інсайтів і просвітлень після жодних тренінгів не отримувала. Правду кажуть, вчителі поруч!
670 viewsedited 18:34
Ж
