Якщо ми вже дірвалися до рецензій, пропоную нарешті поговорити | ПЛАЙ
Якщо ми вже дірвалися до рецензій, пропоную нарешті поговорити про те, чому “Смерічка” – це база. До вашої уваги – САМЕ ТА платівка чернівецького ансамблю 1976 року, довкола якої я так довго кружляв у попередніх дописах.
Для розігріву – кілька загальних зауваг про реліз.
Офіційно у цього альбому немає назви. Вказувати лише виконавців на обкладинках платівок для лейблу “Мелодія” було звичною практикою. Вокаліст “Кобзи” Валерій Вітер розповідав мені, що це робилося зумисне – для “урівняйлівки, аби не випендрювалися”. Однак серед вініломанів та музикознавців такі релізи прийнято називати за першими піснями у треклисті. У випадку “Смерічки”-1976 це “Два перстені”.
“Два перстені” – це, як сказали б поважні критики, лебедина пісня “Смерічки”. Тобто, найкращий альбом чернівецького ансамблю, після якого вони вже не змогли перевершити самих себе. А все через те, що на момент релізу платівки в ансамблі із золотого складу залишився хіба Назарій Яремчук. Чому так сталося, я вже розповідав у попередніх дописах, тож повторюватися не буду.
Як не називай “Смерічку” “українськими Бітлз”, але “Два перстені” – більше поп, ніж рок. Звучить альбом доволі м’яко: електрогітари на місці, але поступаються першістю прифанкованим духовим, синтезаторам та вокалу Яремчука/Зінкевича. Не дивно, що чимало наших тогочасних ансамблів, які позиціонували себе “справжніми рокерами”, дивилися на “смеречан” як на позерів. Тарас Петриненко, фронтмен київських “Візерунків шляхів”, розповідав в інтерв’ю, що столична музтусівка хоч і ставилася до Івасюка та його лоббі не без поваги, але вважала музику буковинців попсою.
Прийнято вважати, що “Два перстені” – це композиторський хайлайт Володимира Івасюка. Хоча по факту до треклисту платівки потрапили лише три його хіти: автентичні “Два перстені”, соул-фольковий “Водограй” та новорічна “Я – твоє крило”. Натомість не менший сонграйтерський внесок в альбом зробили інші учасники ансамблю: художній керівник Левко Дутківський, а також музичний керівник і клавішник Гамма Скупинський (див. про нього окремий допис вище).
Якщо уявити “Два перстені” полем бою між постійно конкуруючими Яремчуком і Зінкевичем, то, як на мене, Назарій Назарович зробив тут Василя Івановича всуху. Одночасно обидва вокалісти співають лише в двох треках (“Ой чия ж то крайня хатка”, “Горянка”), натомість в інших кожен солює по черзі. І якщо на рахунку Зінкевича – посередні та вже призабуті шлягери (“Скажи, скажи”, “Осінь прийшла”), то Яремчук відхопив весь хітовий сік (“Два перстені”, “Незрівнянний світ краси”) та ще й чудово вписався в дуети із Надією Пащенко (“Водограй”, “Я – твоє крило”).
