У майбутньому на Кирила Стеценка чекала типова доля проукраїнс | ПЛАЙ

У майбутньому на Кирила Стеценка чекала типова доля проукраїнського митця в Україні: 90-ті – забуття і підпілля, після 2004-го – повернення і…знову підпілля.

Відійшовши від “ЧР”, наш герой продовжив з перемінним успіхом займатися промоцією різних музичних проектів. Наприклад, продюсував хард-рок-гурт із Дубно, що, за іронією долі, теж називався “Еней”. У 1991-му Стеценко та музиканти провели у місті фестиваль “Тарас Бульба”, що вважається найстарішим рок-фестом України та існує до сьогодні. А стабільний заробіток у той час музиканту приносило викладання на кафедрі шоу-бізнесу в КНУКІМ (хоча сам Стеценко розповідає, що на той момент у шоу-бізнесових справах розумівся не дуже).

Черговий зоряний час для Кирила Вадимовича прийшов із владою Віктора Ющенка. На замовлення тодішнього мінкульту він розробив культурну стратегію України. Сьогодні праця Стеценка із купою езотеричних термінів у стилі проповіді Мунтяна виглядає наївно, але тоді була чи не першим офіційно затвердженим документом, що фіксував чітко проукраїнський вектор розвитку нашої культури та детально пояснював серйозним дядькам із кабінетів, що і як робити, щоб його притримуватися. Інша справа, що серйозні дядьки сприймати його не захотіли, тому цей 40-сторінковий талмуд ліг мертвим вантажем на якійсь чиновницькій полиці.

Попри специфічний сленг “Стратегії культури України” Кирила Стеценка все ж процитую один фрагмент, який коротко описує її суть: “... цивілізаційна місія України полягає у поширенні Миру, Людяності й Любові”. Миру, людяності та любові, а не вбивств, руйнувань і ракет! (#russiaisaterroriststate)

Коли з українцями трапився колективний янукович, Кирило Стеценко знову зник із радарів. А повернувся аж у 2012-му – з новиною про те, що ставить всі свої культурні проекти на паузу та знову береться за музику. Останніми роками Стеценко їздив по Україні з програмою “Галерея скрипкових геніїв”, у якій презентував переосмислення класичних музичних шедеврів Італії, Німеччини, Франції та інших західних країн.

Ось що сам музикант розповідає про свій творчий ревайвл в інтерв’ю: “Був період, коли я захопився культурним менеджментом. Але в якийсь момент зрозумів, що для того, щоб втілити все замислене в життя, мені не вистачить і ста років. Життя кінечне, а музика вічна. Краще вже буду промовляти до вічності через неї”.