2023-04-01 16:37:26
«Посаду можна змінити, а сумління одне на все життя» - Олена Богдан Незручна для теперішнього політичного моменту стаття пані Олени Богдан - екс-очільниці ДЕСС про релігійну ситуацію в країні.
Пані Олена - приклад чесної громадянки, яка любить свою країну, а тому може прямо говорити про помилки та зловживання влади чи окремих конфесій.
Признаюсь, мене її тест надихнув. Хоч текст і довгий, але передається сама атмосфера й позиція людини, яка її написала. Ти маєш право говорити відкрито про помилки в своїй країні, якщо ти її громадянин, любиш і захищаєш її.
Варто прочитати всю статтю, тут виділю лише деякі фрагменти.
«Сьогодні подальше мовчання відчувається вже як шкода своїй країні, а не турбота про неї. Понад те, коли не докладаємо зусиль для подолання безглуздя й непорядності у своєму суспільстві, стаємо їх мовчазними співучасниками.
В Україні нам потрібна свобода й правда під синьо-жовтим стягом, а не панування людей, які, граючи на патріотичних почуттях змучених і зранених війною українців, наповнюють нашу країну брехнею та правовим свавіллям».
«Фактично в країні виникає мережа людей, багато з яких донедавна відкрито молилися у своєму храмі за Україну та її якнайшвидшу перемогу, за своїх рідних на фронті, за поранених і загиблих, а зараз втратили доступ до храму й опинилися в приватному просторі з відчуттям, що їхня держава, яку вони захищають, не здатна або просто не бажає захистити їхні права. Це справді небезпечні процеси, якщо нам потрібна внутрішня стабільність і солідарність в умовах загарбницької війни проти нашої країни».
«З певного моменту лунає молитва, щоб Бог захистив їх від беззаконня. Дивлюся на сумні очі людей. Якщо ви хоч раз побачите погляд вірян, які розуміють, що зараз у них спробують відібрати храм і що в багатьох парафій уже відібрали, ви навряд чи колись забудете цей погляд. Ні, це не російська пропаганда. Це незручна правда українського православ’я».
«Люди з двох сусідніх парафій Білогородки — УПЦ й ПЦУ — донедавна жили в мирі. Однакові проблеми, єдиний біль війни, спільні сподівання на якнайшвидшу перемогу. Тепер їх поділили на правильних і неправильних українців. Далі вони перетнуться в школі, лікарні, на ринку, у крамниці. Атмосфера в селі вже ніколи не буде такою, як до цих зборів. І від цього боляче».
«Для мене аксіома, що кожна родина, чиї рідні втратили життя чи здоров’я на передовій, має відчувати повагу, вдячність і підтримку українського суспільства, а не цькування. Можливо, саме тому ніколи не шкодувала про виступ у Білогородці. Можливо, саме тому мене не надто вразило скандування «ганьба»: у цей момент я просто думала про тих людей із УПЦ, які загинули або скалічені на передовій, і про їхніх рідних. У кожного з нас — живих і здорових — свій борг і свій обов’язок перед ними».
«Ти розумієш, що тепер можна починати відлік до твого завершення роботи на посаді? — Запитав мене дехто за пару днів після виступу, надивившись на ненависть і фейки онлайн. — Це все одно, що кидатися під броне потяг:і себе знищити, і потяг не спинити. Зараз запит громадськості: засудити УПЦ, закликати до переходу в ПЦУ. А ти про законність і про загиблих вірян УПЦ на передовій.
— Посаду можна змінити, а сумління одне на все життя, — знизую плечима у відповідь».
«На жаль, в Україні вже чимало таких «білогородок»: населених пунктів, де організовані штучні зіткнення між українцями, які люблять свою країну і свою Церкву, які боряться проти нападу Росії та могли б мирно жити поруч. Спільне горе зближує, небезпека об’єднує. В умовах людяного ставлення одне до одного в українських православних Церков був унікальний історичний шанс на зближення, але ним бездумно скористалися для побудови вищого муру розділення».
«Однак важливо визнати реальність: численні українці в УПЦ люблять свою Церкву та Україну. І жодні агресивні наративи про «злочинну московську церкву в Україні» не змінять їхню думку, бо не мають нічого спільного з реальністю ані Свято-Михайлівської парафії УПЦ в Білогородці, ані багатьох інших парафій УПЦ.
2.5K views13:37
П
