2022-12-09 17:34:40
Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): «Приціл в УПЦ - постріл в серце України»
Останніми тижнями Українська Православна Церква перебуває під жорстким пресингом. У її храмах, монастирях та єпархіальних управліннях проходять масові обшуки; місцева влада «забороняє» УПЦ у регіонах; Президент оголосив про законодавчі ініціативи, що можуть призвести до обмеження її діяльності або навіть повної заборони; ЗМІ та соцмережі переповнені неправдивими, розпалюючими ворожнечу матеріалами про Церкву.
І складається враження, що все це – організована атака на УПЦ, яку спланували та координують певні сили. Сили, які прагнуть організувати під час війни внутрішній конфлікт, нацькувати українців один на одного. Чому ми так вважаємо? А тому, що нарративи, які активно просуваються в суспільстві, нібито УПЦ – це ворожа та «кремлівська» організація, абсолютно неправдиві.
Сьогодні майже звідусіль лунають звинувачення в тому, що серед мільйонів віруючих та тисяч священнослужителів УПЦ є симпатики дій агресора та колаборанти. Але ж вони так само є і серед абсолютно будь-якої структури державної влади України. Наприклад, серед правоохоронних органів та силових структур, державних чиновників різних рівнів та навіть народних депутатів. Проте, ми ніде не бачимо переслідувань та цькувань цих структур, ніхто не вимагає їхньої повної заборони.
Що ж до УПЦ, то в абсолютній більшості, від Предстоятеля до простого віруючого, Церква підтримує своїх воїнів-захисників та свою країну. До речі, підтримує з першого дня війни. В лавах ЗСУ воює величезна кількість віруючих УПЦ. По селах є парафії, де майже всі чоловіки пішли на фронт. Воюють родичі священиків, їхні діти. Воюють і гинуть.
Наші парафії постійно купують і відправляють на фронт автомобілі, коптери, одяг, продукти тощо. Ця допомога вимірюється тисячами тонн. І навряд чи якась інша конфесія допомагає армії більше, ніж УПЦ.
Але всього цього ніхто в суспільстві не помічає, у ЗМІ про це не говорять. Ми, у будь-якому випадку, – «фсбшники», «московські попи», «зрадники в рясах» і т. д. Іншими словами, є реальність об'єктивна, а є – віртуальна, вигадана. В об'єктивній реальності мільйони віруючих Української Православної Церкви підтримують ЗСУ та самі ведуть боротьбу з ворогом, віддаючи власне життя. А у вигаданій «реальності» відбувається те, що підказує авторам різноманітних публікацій їхня фантазія.
Наразі склалася така ситуація, що дізнавшись про загрозу для Церкви, прихожани УПЦ, які воюють на фронті, почали масово записувати відеозвернення на підтримку своєї Церкви. В їхніх словах і біль, і подив: як таке взагалі може бути – доки ми тут захищаємо країну, у нас вдома готують розправу над нашою Церквою.
Безумовно, якщо навіть влада вирішить заборонити УПЦ, ніхто з віруючих не стане дезертиром. Але їхня мотивація істотно зміниться. Адже для християнина віра і Церква завжди будуть на першому місці. Так нам сказав Спаситель: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм – це перша і найбільша заповідь» (Мф. 22, 37). І лише після цього ми маємо «полюбити ближнього свого, як самого себе». Тобто чітка ієрархія пріоритетів: спочатку – Церква, потім – Батьківщина. І тут в головах багатьох наших співвітчизників виникає риторичне питання: А якщо Батьківщина знищує Церкву, то наскільки щиро і гаряче я її любитиму?
Ще зовсім недавно наші діди жили за часів, коли держава знищувала Церкву та священиків, вигадуючи абсолютно безглузді звинувачення - робота на іноземну розвідку, контрреволюційна діяльність, монархізм тощо. Те, що ми зараз спостерігаємо під дещо іншими формулюваннями, відсилає нас знаходити паралелі в часі радянського періоду. А результат ми вже знаємо – Церква жива, СРСР – ні.
Немає жодних сумнівів, що всі віруючі УПЦ, які вважають себе патріотами своєї країни, бажають їй лише процвітання. Однак, поєднати це процвітання із забороною та знищенням Церкви просто неможливо. І це вже доведено історією.
4.6K views14:34
П
