2023-01-26 23:51:49
ПРАВОСЛАВ’Я в UA-традиції
Досить часто можна почути про «грецьке», «балканське» чи «російське» Православ’я і останні років так зі сто почали говорити про «окреме» Православ’я ― «українське». Але хіба ж Православ’я не Христове? «Хіба розділився Христос?» (1 Кор. 1:13), – цікавлюся я разом із апостолом Павлом. Насправді ж було би доцільніше говорити про Православ’я в контексті того, як воно приживалося/-ється в тій чи іншій традиції, як то, наприклад, в Африці воно із танцями на Пасху, а в Україні із колядками на Різдво.
Але поміж цим, якщо вже і «заїкатися» про Православ’я в Українській традиції, то воно має бути не на фоні жовто-блакитного стягу чи в супроводі гіпермегапатріотичних славнів (гімнів), а в тому, що свого часу було характерне для традиції Київської Церкви і не завадило би зараз в цьому моменті Її історичного буття.
Саме тому, пробачте за таку пихатість висловлювання, особисто для мене, ПРАВОСЛАВ’Я В UA-ТРАДИЦІЇ, ЦЕ КОЛИ:
― існує ПРАКТИКА ЕЛЕКЦІЙ (виборів):
азъ) ПАРАФІЯЛЬНОГО СВЯЩЕННИКА із числа постійних парафіян, якого знають всі тамтешні віряни, а не лише єпископ, який Указом його туди направляє
буки) АРХІМАНДРИТА/ІГУМЕНА із числа братії [ІГУМЕНІ із числа сестер] обителі, а не за вищезгаданим волевиявленням біскупа
віди) ЄПИСКОПА із числа місцевих достойніших архімандритів/ігуменів/ієромонахів/вдових «білих» священників, а не буде невідомо звідки невідомо який присланець [хоча, гадаю, тут мають місце виключення із правила]
глаголь) нарешті, ПРЕДСТОЯТЕЛЯ на Соборі духовенства і мирян – тут, до речі, дуже гарною і достойною для наслідування є практика КіпрПЦ;
― ОБИТЕЛІ, ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ ПРОСВІТНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ, а не лише сільсько-господарськими справами, оскільки, традиційно, саме монастирі ставали чи не найголовнішими осередками християнської наукової та полемічної думки в попередні часи;
― ОСОБЛИВА УВАГА ПРИДІЛЯЄТЬСЯ ПІДГОТОВЦІ КАНДИДАТІВ ДО СВЯЩЕНСТВА у сфері як духовної, так і світської освіти для здобуття належного інтелектуального рівня і, відповідно, гідної співпраці із сучасним суспільством, посилаючись ще на Київський Собор 1640 р.;
― МОВА БОГОСЛУЖІННЯ ОБИРАЄТЬСЯ ПАРАФІЯНАМИ, виходячи із територіальної доцільності, позаяк є окремі місцевості в Україні, де не те, щоб ЦС мова, але й Українська не завжди зручна для молитви – не забуваймо, що Україна поліетнічна держава;
― МИРОВАРІННЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ не тому, аби щось і комусь показати, а ТОМУ, ЩО ЦЕ ДАВНЯ КИЇВСЬКА ПРАКТИКА, яка навіть в синодально-російський період не скасовувалася;
― УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА – ЦЕ не заповідник національного духу та ментальності, А, НАСАМПЕРЕД, ДОРОГОВКАЗ ДО ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО для людей, котрі перебувають на теренах цієї території спасительного Вселенського Христового Виноградника-Церкви;
― «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо ВСІ ВИ ОДНО У ХРИСТІ ІСУСІ!» (Гал. 3:28).
...
*...*...***...
…e..t..c…
Взяв зі сторінки священника Юрія Петролюка. Хороші думки
5.2K views20:51
П
