2023-01-12 13:20:32
Розкроєний навпіл світ прифронтової зони на сході України.
За два дні звик до постійної зміни кадру: ось тут живуть люди, димарі видають ознаки того, що на цьому кутку не покинули свої оселі, якось тут виживають; а через декілька кілометрів повністю розвалене село чи масив, вщент спалені будинки, і тут же монотонний рух нашої військової техніки, спокійна робота військових тощо.
Я зовсім не підготовлений до цього суворого краю. Їдучи до чергової військової частини, вийшли з авто подихати, мене одразу чомусь понесло зійти з узбіччя на грунт. Бувалі священники одразу ж прикрикнули: "Назад! Ніколи не сходьте з дороги, всюди можуть бути міни."
Не уявляю, як носити бронежилети та каски на собі цілими днями декілька місяців поспіль, я не знімав їх всього лиш один день і надвечір відчув величезне полегшення від того, що врешті стягнув їх з себе. Хоча почувався в них захищеним, це правда.
Хлопці на передовій втомлені, але спокійні. З радістю сприймали наш приїзд, наші різдвяні вітання, з вдячністю приймали все те необхідне, що нашим священникам вдалося цього разу запхати у автобуси та автівки.
Капелан у особистій розмові сказав мені, що без такої волонтерської допомоги їм було би і справді складно.
Тепер вже наживо поспілкувався із військовими. Один із них на моє питання про те, як вони витримують холод та інші незручності на фронті, спокійно сказав: "Все добре. Людина звикає до всього. Ви, отче, робіть свою роботу, ми ж свою робимо без жодних нарікань, і будемо робити і надалі".
На узбіччях доріг донині повно спаленої військової техніки. Маю надію, що все це російська.
Проїжджали села, у яких немає жодної вцілілої хати, все знищено дотла.
Мене особисто дуже вразили цілі масиви посічених, "підстрижених" дерев, цілі посадки стоять скаліченими, з навпіл перерубаними стволами, поломаними гілками. Це ж якої інтенсивності мали бути бої, щоб так розрізати кулями стовбури?
Продовжують свою місію евакуаційні групи, декілька разів бачили такі колони автомобілів, які вивозили людей з цього небезпечного регіону.
Це моя перша такого роду поїздка, вона ще триває, їдемо зараз до військових інших ділянок фронту, але вона вже залишила слід у моїй душі.
Моя молитва за військових, впевнений, буде тепер більш зрячою, осмисленою.
Такий досвід необхідний. Хоч один раз, але долучитися до будь-якої волонтерської поїздки треба б і кожному священнику, і кожному державному службовцю, та й, взагалі, було би корисно кожному, хто має час і таку можливість.
Ця поїздка, маю надію, принесла різдвяну радість тим воїнам, до яких ми змогли завітати, але більше за все вона змінила мене самого.
Боже, бережи наших воїнів! Бережи нашу Україну.
3.1K views10:20
П
