2021-06-01 09:00:33
Дорослі такі дивні. Чим більше я спостерігаю за стосунками дітей та дорослих тим більше я це розумію. І ні, я не відділяю себе у цій фразі. Я теж така ж дивна доросла. Просто час від часу я це усвідомлюю. А в чому наша дивина?
Вона у наших протиріччях. Тих дивних посилах, які ми транслюємо дітям протягом їх дитинства та життя. Наше спілкування з малюнками чимось нагадує фразу "стій там іди сюди", коли те, що ми вимагаємо є запереченням того, що ми хочемо отримати у результаті. Або заперечуємо те, що є у людській природі. Справа в тому, що діти це ще не шліфовані особистості і їх поведінка справжня та щира. Їх мотиви відкрити і не прикрашені додатковими бантиками та рюшами . Вони як індикатор людської суті, тому вони викликають у дорослих дуже різні почуття. Від захоплення до страху. І страх насправді зустрічається досить часто.
Ми боїмося. Боїмося, коли діти хизуються один перед один, коли вони вперто доводять власну думку, коли кричати та щось вимагають, коли конкурують та змагатися, прагнуть всіма керувати, тощо. Ми боїмося і кажемо, що це не добре. Що злитися на близьких не можна, що треба бути слухняним та милим. Що хизуватися то не гарно і битися через тех хто головний це не добре. А після того ми вдягаємось у модний одяг (або просто гарний) щоб вразити оточуючих та привернути до себе увагу (хоча кажемо що просто щоб бути гарними), сперечаємося чи дискутуємо з колегами, друзями та рідними (класика розмови про політику ), керуємо, як мінімум своїми дітьми (а як максимум на роботі) і дратуємось, коли нам не підкоряються. І наші діти , як ми самі колись , дивляться на нас і думають про всесвітню несправедливість цього світу. Бо фактично вони ж роблять те саме, що і ми, просто ще досить грубо, без зайвих ревиранців та раціоналізацій. А що далі? А далі це конфлікт і супротив, де перевагу має дорослий, бо має більше засобів впливу. Та чи потрібна вона нам та перемога насправді? Чи справді нам потрібні слухняні діти?
Справа в тому ,що це досить часті ситуації, коли батьки так сильно прагнули зробити дитину слухняною, що в решті їм це таки вдається. Та згодом, коли дитина стає вже юнаком/дівчиною, дорослі йдуть з нею до консультаційної і скаржитися, що їх дитина не самостійна, не може прийняти рішення, не знає чого хоче та не може себе проявити. А їх діти сидять у кріслі, слухають і не розуміють чим батьки не задоволені. Бо вони були саме такими як вимагали дорослі - зручними дітьми.
Тож дорогі дорослі давайте кожен з нас сьогодні, у день захисту дітей, дасть собі відповідь на просте питання: якою я хоче побачити свою дитину коли вона виросте? Подумайте яким дорослим має стати ваша дитина? Зручною чи лідером? З критичним мисленням чи слухняною? І давайте переставати боятися. Давайте вчитися приймати та розуміти себе, щоб мати можливість прийняти та зрозуміти наших дітей. І не дрисирувати їх, а дати шанс розкрити свій потенціал. Бо вони це наше майбутне
Автор Маньковська Надія
44 viewsSelenaGroupBot, 06:00
В
