​​#док_чтиво Анджей Стасюк. Як я став письменником (спроба і | Репортерське пальто

​​#док_чтиво
Анджей Стасюк. Як я став письменником
(спроба інтелектуальної автобіографії)

Сьогодні за сніданком згадали з чоловіком про цю Стасюкову книжку (Богдан її перекладав). Ми часто говоримо про книжки різних авторів, де ті розповідають, як дожилися до того, що стали писати. Богдан нещодавно прочитав таку книжку Муракамі й каже, що порожнішого чтива він давно не бачив.

Але от у Стасюка чтиво дуже щільне. Передусім щільне візуально: книжка не має абзаців. І щільне змістовно: це просто-таки енциклопедія життя і побуту молоді соціалістичної Польщі (кінець 1970-х — 1980-ті).

Юність у Варшаві, школа, армія, тюрма (бо дезертирував з армії), музика, алкоголь. Власне про письменництво Стасюк тут зовсім не пише, а алкоголю, цигарок і безцільного вештання містом і країною так багато, що стає зрозуміла іронія підназви "Спроба інтелектуальної автобіографії".

На останній сторінці він обіцяє, що напише другу частину, де буде вже про літературу. Але поки не написав, або написав, та не видав.

Тому якщо рок-н-рольний бік соціалізму і Варшава вам цікаві, якщо вам було мало "Нашої маленької ПНР" Шабловського і Мейзи, якщо трохи ностальгії та обсценної лексики вам не шкодять, почитайте. Не знаю, як із папером (в Україні її видав "Дискурсус" 2017 року), а електронна в продажі є.

Насамкінець цитатка, навмання, зсередини. Потяг до Закопаного.

"Люди стояли в коридорі, як сигарети в пачці. А як уже не могли, то сповзали й лежали. Умивальня — це була розкіш. Як і сральник. Коли хтось не міг витримати, то пускали. Але коли вже благав. На звичайне "будь ласка" ніхто не реагував. Сцяли з відстані через рюкзаки та баули. Ніхто тим не переймався. Такі часи. Головне, аби доїхати. Як у революційній Росії. Усе смерділо. Усі курили. Усі горлопанили, як резервісти. Зимові канікули. На вагон було по десять гітар. Ніхто не вмів грати. Усі співали".