Давно збираюся написати про свою втому від слів і текстів. Але | Репортерське пальто

Давно збираюся написати про свою втому від слів і текстів. Але щойно сідаю писати цей текст про втому від тексту, не можу написати й рядка.

В цій ситуації експедиція Old khata project мене і врятувала, і погіршила мій стан. Бо з одного боку, я зараз, на щастя, майже не маю змоги писати свої тексти, весь час займає експедиція. З іншого, коли інтерв'ююєш таку кількість людей, це лише посилює втому від слів, особливо чужих.

Зате із цих чужих слів, почутих у різних селах, склалася мікродобірка анекдотичних діалогів, ними і поділюся.

Про те, як звати інтерв’юерку.
— Як ім’я?
— Світлана.
— ?
— Світлана.
— Іванка?
— Свєта.
— Дєта?
— Свєта. Світлана.
— Сніжаня?
— Світлана.
— Вітланя?
— У вас є такі імена?
— У мня всяко є.

Про сприйняття часу людиною, народженою в 1930-ті:
— А вишитих рушників раніше не було?
— Ні, то вже тепер, від 50-х.

Десять+ відповідей на нашу самопрезентацію в селі («ми робимо книжку» і оте все).
— Ви історію пишете?
— Ви купити хочете?
— Тільки на olx не продавайте!
— Нам нічого не треба!
— Журналістки? Хорошо, докажіть.
— Кому оно надо!
— Оно нікому не надо.
— Нашо воно нужно?
— Хлопчики, добрий день!
— Хата некрасива, а ми бідні-нещасні.
— Проповідуєте?
— Фольклором займаєтеся?
— Мікула, тут тебе якісь тьоті кличуть.
— Я тут не жилєц, я раб, звиняйте, я сказав як є.

Просто про повне нерозуміння:
— Ми збираємо матеріал для книжки. Про сільські хати.
— ?
— Фотографуємо, записуємо інтерв'ю. Для книги. Робимо таку книгу...
— Як домову книгу?
— Ні. Її можна буде читати.
— Як Біблія?

Ранкове, стомлене, соромне:
— І коровку тримаєте?
— Та так.
— А як звати?
— Олексій.
— ... ?
— ... .
— Коровку?
— Нє, то я. Вона Ромашка.
— ... .

Таке от #життя_репортерки