Прочитала хорошого Орвела, документального. Називається «Down | Репортерське пальто
Прочитала хорошого Орвела, документального. Називається «Down and Out in Paris and London», 1933 рік.
Якщо чесно — і тут можете метнуть у мене, що є під рукою, — Орвел ніколи не був моїм улюбленим письменником, і з трьох його найвідоміших творів я готова була перечитати тільки про Каталонію. «1984» і «Колгосп тварин», чесно прочитані один раз, жили в мене на полиці «класика, безсмертна, але хай постоїть».
Потім прочитала публіцистику, наприклад, «Чому я пишу», це більше відгукувалося. А «У злиднях Парижа і Лондона» я проковтнула буквально, як голодний ковтає шмат хліба. Але від звички читання репортажів вирішила, що це все з Ериком Артуром Блером дійсно сталося, причому в тому ж порядку: Париж, безгрошів'я, голод, хитрі російські приятелі і врешті робота плонжером, тобто посудомийником, в люксовому готелі. А потім — Лондон, безгрошів'я, голод, ночі в найдешевших нічліжках, дні в дорозі по Лондону і довкола.
Якщо в першій частині читачі познайомилися з паризькими блощицями і методами боротьби з ними (натерти простирадла перцем або просто бити черевиком), а також із монструозними підземеллями-кухнями під круасанами і Лувром, де по 18 годин гнули спину раби цивілізації, то в другій частині ми близько знайомимося з англійськими волоцюгами, миємося з ними в одній ванній у спільній воді, ночуємо за 8 пенсів у камерах без ліжок і ковтаємо хліб з маргарином.
Виявилося, що в повісті багато документального, але не все. Скажімо так, автору було цікаво зануритися в самі низи, і він це свідомо робив, у Парижі та Лондоні відповідно (десь як Павло Стех у «Над прірвою в іржі», див. на кілька постів вище). Робив, бо хотів як журналіст побачити, як живеться найбіднішим, як автор — знайти матеріал для творів, і як соціально небайдужа людина лівих поглядів, зрозуміти причини і що з цим робити.
Це один із перших чи навіть перший опублікований великий твір Орвелла, і тому текст трохи нецілісний: тут документальні описи побуту, тут міркування про природу жебрацтва чи динаміку лихослів'я в англійській мові, а тут — «журналістика рішень», де автор пропонує, що з цим усім можна зробити.
Але найкраще — це спокійний, стриманий стиль опису реальності, огидної і неприпустимої, але описаної так просто і чіпко. Дочитувала в одному готелі на Бесарабії, звісно, далеко не лондонська нічліжка, але і вимоги до гігієни тепер повиростали. Ми вже й руки не подамо знайомому, не кажучи вже про те, щоби митися в одній воді ще з сотнею жебраків.
P.S. У видавництві Жупанського вийшли українські переклади «Данина Каталонії» і «У злиднях...», напишіть мені, чи хороші ці переклади, якщо так, піду куплю.
#док_чтиво
