Зона відповідальності | #УкрТґ

2022-07-05 20:00:17 Зона відповідальності | #УкрТґ pinned «Одним словом, Молдова... Нещодавній приїзд Маї Санду до України та запровадження Молдовою антиросійських санкцій вказують на цілком визначену позицію наших сусідів. Дійсно, попри певні розбіжності всередині країни, уряд гостро реагує на події навколо республіки.…» Відкрити / Коментувати

2022-07-05 20:00:04 Одним словом, Молдова...

Нещодавній приїзд Маї Санду до України та запровадження Молдовою антиросійських санкцій вказують на цілком визначену позицію наших сусідів. Дійсно, попри певні розбіжності всередині країни, уряд гостро реагує на події навколо республіки. За останні тридцять років молдовське суспільство відчуло на собі суттєві економічні та соціальні негаразди, придністровську війну та заморозку конфлікту, що призвело до довготривалої політичної кризи, проте еволюційним шляхом Молдова прийшла до рішучих змін, реформ і стабілізації. Для українців особливо важлива участь Кишиневу в російсько-українській війні, як головного союзника у регіоні, котрий готовий повертати своє, визнаючи проєкт "руского міра" зоною російської окупації.

Молдова - маленька бідна країна, проте дуже амбітна, з цікавою культурою та схожою до нашої історією. Не дивно, що проблеми ми маємо подібні: сумнівна боротьба з корупцією, ностальгуюча за дешевим морозивом частина громадськості, гібридний внутрішній вплив з боку росії тощо. Проте на відміну від України, комуністичні рухи в Молдові мали суттєвий вплив на політику країни: якщо за результатами парламентських виборів 1998-го року за Партію комуністів Республіки Молдови проголосувало 30% виборців, то на дострокових парламентських виборах 2001-го ПКРМ отримала вже 50,07% голосів, що призвело до зміни президента. Цікава аналогія у тому, що ставленик лівих радикалів вже під час правління вирішив відмовитись від соціалістичного курсу і приєднання до Союзу білорусі і росії, як у свої часи Янукович не став підписувати Асоціацію з ЄС, тобто ситуації протилежні за значенням, але однакові за суттю. На довгий час саме цей крок визначив рух демократизації Молдови, хоч і з потужним заграванням із євразійським сусідом. Але у 2016 році з перевагою у декілька відсотків до влади приходить рішучий проросійський громадський діяч Ігор Додон, заявляючи про федералізацію, скасування курсу на євроінтеграцію та те, що Крим - російський. Такі необережні слова новоявленого "лідера нації" призвели до дипломатичного скандалу і вибачень з молдовського боку, а сам президент згодом "пояснив": мовляв, він лише мав на увазі те, під чиєю владою півострів перебуває фактично. Не дивно, що вже 2020-го року на чергових виборах перемагає проєвропейська і перспективна Мая Санду, котра рішуче реформує країну, зокрема, борючись з російським економічним та інформаційним впливом.

З початком повномасштабного вторгнення Молдова остаточно вирішила, який шлях їй обрати, орієнтуючись на приклад України, як держави, що також має радянське колоніальне минуле та штучний внутрішній конфлікт на підставі мовного та етнічного утисків за участі проросійських сепаратистів, але вирішила рухатися далі. Так, Молдова робила помилки, багато помилок, але важливо, що зараз вона прагне змін і європейська спільнота підтримала це, надавши їй статус кандидата в ЄС. Повертаючись до вищезгаданих антиросійських санкцій, вони мають скоріше символічне значення політичного тиску, адже у будь-якому разі сама Молдова постраждає від них більше, ніж, власне, росія, проте в цій історії важливішу роль відіграє факт дій Кишиневу на противагу кремля. Кишинів вирішив реагувати, вирішив продовжувати євроінтеграцію, вирішив надавати підтримку українцям. Контраверсійною буде теза, наче у Молдови немає вибору, так як в разі нашого програшу - Бессарабія наступна. Частково це так і є, але якби Молдова не бажала змін сама, то умовний "Союз білорусі і росії" влаштував би більшість населення, яке ще двадцять років тому свідомо голосувала за комуністів.

Переглядаючи контекст подій, можна сказати, що для Молдови українське суспільство стало надихаючим імпульсом, ідейним прикладом. Але водночас варто розуміти, що це зовсім інша країна зі своєю політикою та своїми амбіціями, що не заважає нам співпрацювати, радше навпаки. Молдова - неідеальна, має багато проблем та хитких ланок, проте вона хоче змінюватись і ми можемо в цьому їй допомогти. Разом простіше, чи не так?

Арсеній Войтенко, дописувач «Зони відповідальності». Підтримати «ЗВ» Відкрити / Коментувати

2022-07-02 20:01:52 Вітання! «Зона відповідальності» збільшує кількість платформ для дослідження політики, культури та суспільства. А тому ми запрошуємо вас підписатися на наш Інстаграм. Відкрити / Коментувати

2022-06-30 20:00:06 Дракон вже не спить. Ескалація конфлікту довкола Тайваню.

Сьогоднішня геополітична ситуація нагадує пожежу через пандемію ковіду та повномасштабну російсько-українську війну. У полум’ї виринає ще один підпалювач — Китай, що прагне приєднати Тайвань.

Історія складних стосунків між материковим Китаєм та Тайванем починаються у 1949 році, по завершенню Громадянської війни. Демократичний Китай війну програв, але зуміг закріпитись на острові Тайвань. До 1971 року саме він був постійним членом Радбезу ООН. У 1971 році США визнали уряд в Пекіні та передали КНР постійне членство в ООН. Це можна пояснити політичною стабілізацією КНР та поглибленням суперечностей Китаю і СССР. Пекін і Москва боролися за лідерство у соціалістичному світі, що було на руку американцям. Тоді ж з’явився принцип «одна країна - дві системи», за яким Тайвань приєднувався до Китаю як автономія. У 1991 був підписаний мир між Пекіном і Тайбеєм та почались переговори. Однак зараз на острові йде конкуренція між прихильниками Гоміньдану, що прагнуть об’єднання, та прихильниками Демократичної Прогресивної партії, що бачать Тайвань незалежним від Китаю. Нова хвиля ескалації починається в 2014 році, коли КНР змінює свою зовнішню доктрину на агресивнішу.

Ескалація конфлікту з Тайванем має безліч внутрішніх та зовнішніх причин. З ідеологічного боку дії КНР у зовнішній політиці пояснюються принципом Одного Китаю. Пекін прагне підкорити у повний контроль Гонконг та Тайвань, таким чином відновивши свій суверенітет та територіальну цілісність. Оскільки острів Тайвань Китай вважає своїм, він часто порушує його морські кордони та повітряний простір.

Принцип Одного Китаю подалі еволюціонує в боротьбу зі США за контроль в Тихоокеанському регіоні. КНР має безліч територіальних суперечок з Південною Кореєю, Японією, В’єтнамом, Філіпінами, безпеку котрих гарантує США.

До вторгнення Китай штовхають і економічні чинники. Тайвань зараз є однією з найбільш потужних економік Азії. У 2020 році ріст економіки відбувся аж на 2,98%. Причиною цьому є високотехнологічне виробництво, насамперед напівпроводників. Тайвань виробляє 64% всіх чипів у світі. Контроль над їх виробництвом дасть КНР можливість економічно тиснути на США та ЄС. Крім того, контроль над Тайванем важливий для КНР у контексті морської торгівлі. Через Південнокитайське море проходить більшість морських шляхів регіону. Якщо Пекін зможе приєднати Тайвань, то він отримує інструмент тиску на Японію та Південну Корею, які залежні від морського забезпечення.

Ще один чинник, що провокує нестабільність в регоін - авторитарний режим Сі. Нинішній китайський президент має найбільшу повноту влади аж з часів Мао. Він винищив всіх своїх ворогів та конкурентів в партії під лозунгами боротьби з корупцією та звів нанівець демократичні реформи Ден Сяо Піна. В КПК зараз немає внутрішньої опозиції, тому Сі має повний карт-бланш на будь-які дії в зовнішній політиці. А перемоги у зовнішній політиці нинішньому очільнику Китаю досить необхідні у зв’язку з падінням довіри китайців до влади через економічну кризу та досить жорсткі локдауни.

До зовнішніх чинників варто додати ситуацію з Афганістаном. Вихід американських військ з Афганістану був досить суперечливою та неоднозначною подією попереднього року. Авторитарні країни, як от Росія та Китай, сприйняли це за слабкість Заходу, а відтак вдалу можливість для агресії проти інших країн. Однак бачимо, що Росія явно прогадала і не очікувала такої реакції на повномасштабне вторгнення. Китай тепер чекає нового вдалого моменту.

Комплекс внутрішніх та зовнішніх факторів підштовхує КНР до війни з Тайванем, яка має всі шанси стати світовою. Майбутнє та безпека не тільки Тихоокеанського регіону, а й усього світу залежить від дій Пекіну та Вашингтону.

Автор: Антон Школовий, редактор «Зони відповідальності».
Підтримати розвиток проєкту Відкрити / Коментувати

2022-06-26 20:00:03 Феофан Прокопович доби постмодерну. Частина 2

Взагалі ідейна система, яку пропонує Арестович, містить у собі суперечності, які розкривають антиукраїнську суть його проєкту. Так, він стверджує, що українська мова буде популярна тоді, якщо цією мовою будуть говорити на високі теми та доносити цією мовою великі ідеї. Для цього потрібна українізація та популяризація всього українського. Однак «п’ятий проєкт» лише перешкоджатиме цьому, адже задовільнить (тобто, створить зону комфорту), за словами самого Арестовича, і радянських людей, і тих, «хто тяжіє до Росії». Процес українізації зупиниться або ж навіть «відкотиться» до того рівня, на якому він був до 2014 року. Великі ідеї ніколи не звучатимуть українською мовою, їх знову вкраде росія, але під личиною глобальної «руської» ідентичності.

Інша суперечність полягає в тому, що Арестович висловлює побоювання: мовляв, якщо після перемоги утвердиться проєкт української національної моноетнічної держави (це, до речі, в принципі неможливо, адже мейнстримний український націоналізм завжди був інклюзивний), то Україна стане ланкою в «колі зла» за аналогією до росії після Другої світової війни, яка прийняла це зло після перемоги над Німеччиною, а остання – після поразки в Першій світовій війні. Однак не враховується одне «але»: і російська, і німецька нація у ХІХ столітті формувалися як культурні, тобто такі, що експортують певні культурні продукти та атрибути задля розширення власної імперії та об’єднання (часто, насильницького) інших спільнот в ній. «П’ятий проєкт», що ґрунтується на домодерних мітах про Київську Русь, і прагне побудувати універсальний культурний простір, з точки зору історичного досвіду інших країн, більш схильний до того, аби прийняти естафету реваншу та, у підсумку, імперськості. Чи хочемо ми заражатися вірусом імперіалізму від росії? – питання риторичне.

Україна дійсно має заявити про себе всьому світові та стати хабом Східної Європи, однак для цього необхідна одна річ – самодостатність, що в нашому випадку означає побудову країни та ідентичності без орієнтації – позитивної («як у росіян) чи негативної («аби не як у росіян», що пропонує Арестович) на росію.

Уляна Костенко, співголовред «Зони відповідальності». Відкрити / Коментувати

2022-06-26 20:00:02 Феофан Прокопович доби постмодерну. Частина 1

Останнім часом побільшало матеріалів на тему, що не так з Олексієм Арестовичем. Насправді, з ним все чудово для тих, кому вигідно пропихувати шкідливі наративи в усі можливі діри українського інфопростору. Його особлива хитрість дозволяє робити ще ефективніше: спочатку робити резонансні та обурливі заяви, як-от про «маленьку культуру», а потім в черговий раз дискредитовувати «сучукркульт» та «активістів», вказуючи, які вони дурні, що не зрозуміли його мислеформи. Отже, більша частина українських лідерів суспільних думок – дурні, а Арестович – людина космічного масштабу. Цілком у дусі постмодерну, де думкам надаються гнучкі сенси, які легко перекрутити. Нещодавно Арестович, змальовуючи типовий образ представника сучукркультури, прищепив стереотип «випускника Могилянки» — «безкрилої мухи, що бігає по столу та намагається все засрати». Символічно, що іронія Арестовича розповсюджується на навчальний заклад, ректором якого свого часу був Феофан Прокопович – «пращур» Арестовича в ідеологічному сенсі. Йому доручили створити проєкт російської монархії, де держава матиме монополію у формуванні суспільної думки, і монарх буде вільний у своїх діях і відповідатиме за них тільки перед Богом. Саме це стало ґрунтом російської державності, обумовило тяглість її імперськості.

Звісно, Прокопович знаходився в інших умовах, адже імперія була його батьківщиною, якій він служив. Натомість Арестович є авантюристом, що ніколи не займав послідовної ідейної позиції. Однак і він є своєрідним архітектором імперськості. “П’ятий проєкт» – це змістовно нова, доволі хитра, форма російського імперіалістичного наративу. Він пропонує побудову країни, домінантною ідентичністю в якій буде «руська». Однак насправді ця ідея обслуговує мету російського імперіалізму – використання якогось глобального проєкту, що передбачає розмиття та викорінення української національної ідентичності: зовсім не важливо чи це буде «русскій мір», чи «п’ятий проєкт». Тут можна було б навести контраргумент, що в рамках Європейського союзу також існує наднаціональна європейська ідентичність, а тому, за такою логікою, інтеграція з європейським простором також загрожує самобутності української нації. Однак країни Європи доволі успішно плекають свої «локальні» ідентичності, а глобальна, європейська, була сконструйована для унеможливлення внутрішньоєвропейських конфліктів, розвитку демократії та партнерства на засадах вільного ринку. І поняття «європеєць» лише доповнювало, а не повністю заміняло поняття «поляк», «француз» чи «словак», на відміну від маніпулятивного терміну «руський», що має стати альтернативою поняттю «українець». Відкрити / Коментувати

2022-06-25 20:00:02 Наше видання росте. Ми хочемо бути ще більш корисними перемозі, окрім інтелектуальної роботи — насичення свідомостей людей сенсами, які вони передають на свої рівні далі. «Зона відповідальності» планує запускати прибутковий проєкт. Звісно ж, частку виручки передаватимемо в Київський Гуманітраний Штаб. Ми цілком згодні, що донат на байрактар у Фонд Притули чи на мавік в КГШ набагато суттєвіший за внесок у розвиток «ЗВ», тому закликаємо допомагати нам, лише якщо для вас це допустимо. Ні в якому разі між «Повернись живим» і «ЗВ» не обирайте останніх. Хіба обидва.

Патреон «Зони Відповідальності»:
https://www.patreon.com/responszone

Монобанка «Зони Відповідальності»:
https://send.monobank.ua/jar/5jo428wx6H

Реквізити Київського Гуманітарного Штабу:
https://linktr.ee/kyivhumhead

Реквізити «Повернись живим»:
https://savelife.in.ua/donate/

Реквізити фонду Притули:
https://prytulafoundation.org/uk/home/support_page Відкрити / Коментувати

2022-06-23 20:00:03 Оцінки гайдамацького руху істориками є полярними. Один табір стверджує, що мотивом гайдамацьких вчинків було ніщо інше, як банальна жага наживи, ксенофобія й антисемітизм та «інстинкти напівдикого суспільства». Інший табір переконаний, що Коліївщина і численні повстання і рейди гайдамаків були нічим іншим, як закономірною реакцією українського населення Правобережжя на свавілля шляхти та релігійні утиски, боротьбою за справедливий соціальний лад.

254 роки тому Правобережжя України було охоплене величезним за своїм масштабом полум’ям борні, в якому загинули, за різними оцінками, від пари десятків тисяч до двох сотень тисяч (!) людей. Коліївщина є найвідомішим та найсуперечливішим епізодом серії гайдамацьких збройних виступів українського люду XVIII сторіччя.

Тож, де правда? Чому ці події зостаються вкрай чутливими для трьох народів – українців, поляків та євреїв навіть сьогодні? І яку роль в русі гайдамаків зіграв московський фактор? Нумо розбиратись!

https://telegra.ph/Gomonіla-Ukraina-dovgo-gomonіla-Kolіivshchina-yak-fenomen-ukrainskoi-іstorіi-06-22 Відкрити / Коментувати

2022-06-18 22:28:10 В чому проблема релятивізму?

Часто можна почути фрази на кшталт «істина відносна», «ніщо не істина» чи «у кожного своя правда». Зокрема, це можна почути від багатьох росіян, які стверджують, що в них своя правда.

Філософ Майкл Г'юмер запевняє, що це напрочуд слабка та просто абсурдна позиція. Якщо хочете знати чому, мерщій читати наш переклад його допису на цю тему.

#вільний_переклад Відкрити / Коментувати

2022-06-16 20:41:46

Відкрити / Коментувати