2022-02-22 09:19:12
Тарас Шевченко - делірійний їбанат.
Писать не вмів, бухав і обцикався.
Але був самим стойким на селі,
Того взяли його у кобзарі,
Шоб остаточно, півень, не збухався.
Катали його скрізь, немов царя,
І шапку саму видатну купили.
Ще й вуса на гудрона приліпили,
Возили гомосєка на моря,
Щоб танцював чечьотку для панів,
Та й взагалі - куди вже тільки не возили,
Щоб піздєжом слова серця пронзили,
Бо вмів Григорович чечьотку,
Ой умів!
Тарас насправді зовсім не з Черкас.
Він із Путивля, по-кацапськи шпрехав,
В його роду зачали Ковпака.
Та Сумщина Тарасу не така,
Он в Пєтєрбург паєхал.
Він за життя і строчки не вломив,
Бо був Тарас тупий і не письменний.
І діктувать не вмів, бо лиш мичав,
Або ригав, або як пес скавчав,
І спав, скрутившись в бублик під борделем.
"Кобзар" за нього написав Петров,
А потім Ільф потроху підтягнувся,
Коли вже здав масштабний свій проект,
Про дьявола в Москві і про блядюгу.
Петров і Ільф - фрілансери, два друга,
І даже не брати.
Жидочка два заткнули всім роти,
І вирівняли чотко хід мистецтва:
Воно тепер від сонця і до серця,
А то могло би бути й навпаки.
А то вже трохи інший фельєтон.
Шевченка, кстаті, звали Смик Антон,
І не Григорович, а хуй просциш, який він.
Байстрюк нагуляний, не хрещений ніким.
228 views06:19
Л
