Бути фаховою чи живою? Існує думка, що люди, котрі працюють | Танці з дикобразами
Бути фаховою чи живою?
Існує думка, що люди, котрі працюють із емоціями - психологи, медіатори, фасилітатори, з друзями та рідними такі ж врівноважені і експертні, як і на роботі. Мої сусіди, що часом слухають наші сімейні суперчки, з цим би не погодились…
Коли я поводжусь із сім’єю фахово, вони демонструють, кожен/на по-різному, та приблизно те саме - “ти говориш з нами як із чужими”. Вони чують “робочі” конструкції - те, як я формулюю, який голос використовую, чи я надто зважена, чи надто нейтральна, або навіть відсторонена. Це не лякає їх, але дратує. Вони ж бо знають яка я насправді: іронічна, запальна, схильна до дискусій, буваю агресивною і голосною, активно жестикулюю, часто торкаюсь співбесідника… Все це я навчилась приборкувати для роботи з людьми і використовувати дозовано та свідомо. Іноді з клієнтами потрібно зіронізувати чи навіть докинути саркастичного слівця. Іноді піти за емоціям. В більшості же - я поводжусь виважено. Та якщо у сім’ї є запит на маму - фахова поведінка дратує ще більше. На щастя діти можуть розпізнати, коли їм потрібна фахова порада, а коли - мама для запальної дискусії про (не)важливість прибирання. Тут уже мені важливо вчасно зрозуміти, на яку територію мене запрошено і чи дійсно тут потрібна нейтральність та виваженість…
Часом мені вдається знайти баланс - між фаховим і істинним. Як той поплавок коливаюсь між станами - виринула трохи вище, поміркували над причинами такої реакції на мої слова, занурилась, торкнулась справжніх почуттів, виринула, щоби переосмислити і так далі, і так не спиняючись. Часом не вдається - занурююсь у правдиве “Я”, з усіма болями, страхами і тривогами. Вихлюпую на рідних те, що ніколи не вихлюпну на клієнтів. Та з рештою - це і є життя, балансування між досвідами: міцно вкоріненим і щойнонабутим, щохвили обираючи, котрий із інструментів, з тих що є у руці, нині більш доречний. Чим більш розмаїтим є арсенал, тим складніше обирати, але тим і делікатнішим може бути втручання.
Що я можу фахово сказати, так це те, що найважливіше у спілкуванні - не вміння вести діалог, не активне слухання, не вміння відчувати та називати емоції чи підбирати слова для прохання… Найважливіше - здатність співчувати співбесіднику та підтримувати зв’язок. А у випадку із близькими та друзями - навіть серед найгарячішого конфлікту пам’ятати чому ми все ще говоримо з нею, що такого цінного для нас у цій людині. Коли це знання зринає в пам’яті, бачення ситуації докорінно міняється, як і поведінка. А на думку спадають саме ті слова, котрі відновлюють діалог і повертають нас до близькості.
#усвідомленість #емоції #роздуми #як_це_працює
