Безликість Я уявляю дуже приємну картину: Ми вдома, лежу на т | Думай хоча би один раз

Безликість

Я уявляю дуже приємну картину:
Ми вдома, лежу на твоїх колінах,
В повітрі завис запах зимового мандарину,
Тепле світло відблискує у спільних світлинах.
Руки рідні і ніжні перебирають волосся
Кучеряве й слухняне лише перед ними.
Не страшно, що нам в житті перейти б довелося
Я ховаю в тобі свої надії і мрії вечірні.
Простір щільно залили з мрій зіткані подарунки,
Що додому принесла сьогодні з жагою —
Кілька свічок, свіжий рум'ян, морозні цілунки,
Втомлено говорити, сліпо дихати твоєю тобою.
Свято — стан в якому б серце постійно тремтіло,
Кожен день з тобою дорожче всіх солодких утопій.
Надія гріє саму душу і поринає у тіло.
Я знаю, що лиш уявляю і поринаю в жаданий спокій.