Для моїх біотехнологів, з любов'ю!

2022-07-30 13:45:25 Про_болюче_і_важливе.30 липня світ відзначає Всесвітній день протидії торгівлі людьми. Річ у тім, що ця проблема досі існує — прямо зараз у трудовому рабстві від 20 до 40 млн людей. А щороку через торгівлю людьми проходить $30 млрд, що робить цей злочин другим за кількістю незаконних грошей після наркотрафіку. Викрадених змушують до жебрацтва, сексуального рабства, примусової роботи, іноді навіть вилучають в них органи. Війна значно ускладнює ситуацію для українців, бо люди в умовах бойових дій набагато більш вразливі. Будь ласка, ознайомтесь і за можливості поширте, ті поради, від ГО STEM is FEM , що вони створили на ресурсі : https://cutt.ly/8Zxe21K Відкрити / Коментувати

2022-07-06 01:28:58 Спека...До всього іншого, спека стандартна історія для цієї пори року (тут вам і глобальне потепління, і спекотні асфальтовані міста). Мінімальні штуки, які можемо зробити, щоби трохи полегшити собі життя. Якщо коротко, ходіть у затінку, в просторому світлому одязі з капелюхом, а краще за можливості чільте/працюйте в приміщенні з протягом/кондиціонером (привіт підвальні лаби 4 корпусу, в таку спеку це єдина мотивація робити аспірантські дослідження), беріть з собою воду (краще з електролітами). Більш детально , ви можете почитати в статті Дарки Озерної: https://cutt.ly/eLeYMAz Відкрити / Коментувати

2022-06-16 22:35:03 У Києві стартувала кампанія з перейменування вулиць, майданів, проспектів, провулків та інших міських топонімів, названих на честь представників російської імперської культури й науки, недодекомунізованих більшовистських діячів і діячок, місцевостей на території країн-агресорів тощо. Тема ця величезна, на громадське обговорення виставлено майже 300 топонімів.
Київ є найбільшим науковим центром України.
Отже, з містом пов’язані долі десятків тисяч науковців, серед яких багато дослідників світового рівня, а також тих, які окрім наукової діяльності зробили внесок у розвиток міста. Добре було б згадати про них у назвах київських вулиць і площ, чи не так?
У статті представлений список основних назв, що прив’язані до науки та побіжних сфер, виділіть кілька хвилин свого часу і проголосуйте за важливі зміни, давайте згадувати людей, які того вартують : https://my.science.ua/naukovi-toponimy-dlya-kyyeva/?fbclid=IwAR3qqMKLXPtCy_RN_qr_iAQnevY8asayL7NS7JASZGoVd_1_NxX1fT8En44&fs=e&s=cl Відкрити / Коментувати

2022-06-15 20:43:23 Лекційне. Пані та панове, запис свіженької лекції для вас, про цілі сталого розвитку для відновлення України:

Відкрити / Коментувати

2022-06-11 22:33:53 Історія 4. Голодомор ( черговий геноцид нашого народу триклятою руснею). Далі наведу цитати з досліджень Олександра Вайсермана та Олександра Коляди : З точки зору генетики вплив голоду полягає у тому, що призводить до селекції, якщо вся країна голодує, то виживають люди більш стійкі до голоду, стійкі до стресу, схильні запасати жир та розмножуватися. І ця програма з ними лишається на все життя. Крім того, метаболізм людей, які були зачаті в період Голодомору, був «затесаний» на стресові умови. І всі ці 80 років вони жили так, ніби стресу дуже багато. І якщо частоти генів не змінюються, то і через 100 років у нас ситуація буде така ж, як одразу після голоду. Однак в плані генетики два роки якоїсь дії, навіть такої страшної і потужної, – це небагато для того, щоб щось кардинально змінилося. Здвиг був на кілька відсотків, це цікаво з наукової точки зору, але припускати, що українці кардинально стали іншими, не варто.
Інститут геронтології спільно з Київським інститутом ендокринології провели дослідження і виявили, що у тих людей, які в період Голодомору були ще в утробі матері, майже вдвічі вищий рівень захворюваності на діабет другого типу. Чи передалося це наступним поколінням, ми поки сказати не можем, як виключити це повністю. Крім того, ми вивчали такий показник, як смертність серед людей, які народилися під час Голодомору. Виявилося, що вони живуть довго.
Історія 5. ПТСР. Люди, які пережили військову травму мають підвищений ризик розладів спектру травм, таких як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Крім того, травматичний стрес був пов’язаний зі змінами в нейроендокринній та імунній системі, що збільшує ризик фізичних захворювань. Травматичний досвід може навіть вплинути на психологічні та біологічні параметри наступного покоління, тобто травматичний стрес може мати трансгенераційні ефекти. Проте, під абревіатурою ПТСР розуміється достатньо багато симптомів різного прояву, що значно ускладнює діагностику цього стану у людей. У цьому дослідженні (https://www.nature.com/articles/s41380-020-00966-2#Sec12) комп’ютерний аналіз профілів метилювання ДНК (DNAm) виявив два біотипи посттравматичного стресового стресового розладу в групі посттравматичних стресових розладів+, G1 і G2, пов’язані з 34 клінічними ознаками, пов’язаними з посттравматичним стресовим розладом і супутніми захворюваннями. Біотип G2 був пов’язаний з підвищеним ризиком посттравматичного стресового розладу і мав вищі показники полігенного ризику та більше метилювання порівняно з біотипом G1 та здоровими контрольними групами. Ідентифікація двох нових різних епігенетичних біотипів посттравматичного стресового стресового стресу може мати майбутню користь для розуміння біологічної та клінічної гетерогенності посттравматичного стресового розладу та потенційного застосування в оцінці ризику для військовослужбовців на дійсній службі в умовах, які не керуються клініцистами, та покращення діагностичних маркерів посттравматичного стресового стресу.
Замість епілогу. "Часи не обирають", нам з вами дістались такі, і певно, ми маємо їх прожити. Є дуже багато викликів, з якими ми вже стикаємось і з якими стикнемось в майбутньому, тож все, що лишається - дізнаватись якомога більше про це і шукати шляхи, щоби виправити, хай навіть "епігенетичні помилки", наука є одним з ключів, що допоможе з цим справитись. Тож тримаймося! Відкрити / Коментувати

2022-06-11 22:33:48 Історія 3. Голокост. У 2016 році Рейчел Єгуда з лікарні «Гора Синай» та її колеги виявили , що ті, хто пережив Голокост, і їхні діти мали ознаки метилювання в області гена, пов’язаного зі стресом, що свідчить про те, що травма тих, хто пережив Голокост, була передана їхнім нащадкам. Вплив Голокосту на метилювання FKBP5 , яке спостерігалося у батьків, які зазнали впливу, а також у їхніх нащадків. Ці ефекти спостерігалися в локусах 3/ 6. Цікаво, що у тих, хто пережив Голокост, метилювання в цьому місці було вищим порівняно з контрольними суб’єктами, тоді як у нащадків Голокосту метилювання було нижчим. Результати свідчать про можливість специфічності сайту до впливів навколишнього середовища. https://www.biologicalpsychiatryjournal.com/article/S0006-3223(15)00652-6/fulltext Відкрити / Коментувати

2022-06-11 22:33:48 Війна впливає на всі аспекти нашого життя, не залежно від того, де б ми зараз не знаходились, але сьогодні хочу декілька слів написати про один з менш явних аспектів, віддалений у часі. Для початку зайдемо з іншого боку: вам відомо, що наші гени контролюють роботу нашого організму, і що кожна клітина нашого організму(за певними винятками), містить однаковий набір генів, але оскільки ми не схожі на вертикальну масу фаршу ( русня до прикладу не береться), то в різні періоди життя у наших клітинах вмикаються і вимикаються певні гени.
Епігенетика (також її іноді називають епігеномікою) — це область дослідження, зосереджена на змінах в ДНК, які не передбачають змін основної послідовності. Літери ДНК і білки, які взаємодіють з ДНК, можуть мати хімічні модифікації, які змінюють ступінь увімкнення та вимкнення генів. Певні епігенетичні модифікації можуть передаватися від батьківської клітини до дочірньої під час поділу клітини або від одного покоління до наступного. Епігенетичні зміни в генах, що регулюють вісь гіпоталамус-гіпофіз-наднирники, а також імунну систему спостерігалися у тих, хто пережив дитячі та дорослі травми. Ці зміни можуть призвести до стійких змін реакції на стрес, а також до ризику для фізичного здоров’я. Крім того, наслідки батьківської травми можуть передаватися наступному поколінню через батьківський дистрес і пре- і постнатальне середовище, а також через епігенетичні ознаки, що передаються через зародкову лінію.
Одна з цікавих областей епігенетики, дослідження того, як травмуючі обставини у батьків впливали на розвиток певних ознак у їхніх дітей.
Історія 1. Громадянська війна в США (1861–1865). Умови для утримання військовополонених були жахливими, голод, тортури, розвиток інфекційних захворювань, та інші речі, з якими ми здавалося б не мали стикнутись у 21 ст. Дослідження ж стосувалось порівняння дітей військових, частина з яких були в полоні, частина ні. Сини колишніх військовополонених, ув’язнених у найгірших умовах у таборі, мали в 1,11 рази більше шансів померти, ніж сини не військовополонених, і в 1,09 рази більше шансів померти, ніж сини колишніх військовополонених, коли умови табору були кращими. Статус колишнього військовополоненого по- батькові не вплинув на дочок. Серед синів, народжених у четвертій чверті, коли материнське внутрішньоутробне харчування було достатнім, не було впливу статусу колишнього військовополоненого по-батькові. Навпаки, серед синів, народжених у другій чверті, коли материнське харчування було недостатнім, сини колишніх військовополонених, які зазнали важких труднощів, мали в 1,2 рази більше шансів загинути, ніж сини не військовополонених та колишніх військовополонених, які жили у кращих умовах в полоні (розбіжності надто великі, щоби пояснити їх тільки соціальними відмінностями). Деталі за посиланням : https://www.pnas.org/doi/full/10.1073/pnas.1803630115
Історія 2. Дослідження «Голодна зима», проведені в Нідерландах у 1944 році, показали, що люди, зачаті під час особливо жорстокого зимового голоду, коли дорослі споживали від 400 до 800 калорій на день, мали більше шансів мати серцеві захворювання у дорослому віці, ніж ті, хто був у утробі матері. в більш благополучні часи. Можливо, більш дивно, що діти чоловіків, які пережили голод, перебуваючи в утробі матері, частіше страждали від ожиріння .https://www.nature.com/articles/ejhg201431 Відкрити / Коментувати

2022-06-05 11:47:23 «Все буде якпопало», можливо.
Що я хочу зробити після цього відео : впізнати деякі свої реакції і їх нарешті усвідомити, вибачитись перед людьми, яких я зчитую неправильно.
Це дуже добре, якщо поруч є чудовий психолог / друг, з яким можна зараз все проговорити, але життя складне, зараз це далеко не завжди доступне. Тож дбайте про себе, усвідомлюйте свої почуття та емоції, і як матимете час, обов’язково перегляньте чудове інтерв‘ю військового психолога Андрія Козінчука:

Відкрити / Коментувати

2022-05-31 09:06:34 Вкину трохи про мавп*ячу віспу. Збудники мавпячої віспи та натуральної – з одного сімейства – Poxviridae. Вони дуже близькі родичі – з одного роду Orthopoxvirus, який об’єднує 12 вірусів, що заражають переважно ссавців (наприклад, вірус віспи єнотів, вірус віспи верблюдів) або членистоногих. Чотири з них заражають людей.
Передається хвороба від тварин до людини через укус або подряпину, приготування м’яса диких тварин, прямий контакт з рідинами організму чи вмістом висипу, або непрямий контакт з матеріалом ураження, наприклад, якщо ви вирішите полежати на підстилці, яка раніше належала хворій тварині.
Також віспа мавп може передаватись від людини до людини. Для цього потрібен тривалий близький контакт із людиною – тобто із висипом, рідинами організму, краплями рідини під час видиху (або ж краплями слини під час кашлю). Захворіти можна й через забруднені матеріали, як-от, знову-таки, постільна білизна. Є хороша новина – вірус робить це не надто часто. Найдовший задокументований ланцюг передач – 6 людей. Якщо проаналізувати, звідки пацієнт отримав хворобу, то первинні інфекції від тварин становили 72%, тоді як між людьми – 28%. Тобто вірусу складно поширюватися від людини до людини. Майже всі первинні випадки траплялися серед невакцинованих від натуральної віспи осіб. Оскільки віруси доволі близькі між собою, вакцина від натуральної віспи дає імунітет і від мавпячої (дослідження показали, що захист становить приблизно 85%, що вже заспокоює).
Інкубаційний період переважно триває один-два тижні. Серед симптомів – збільшення лімфатичних вузлів на початку хвороби (підщелепних, завушних, шийних, пахових та інших), що є характерним і відрізняє мавпячу віспу від натуральної. Рано, ще навіть до висипу, з’являється лихоманка. Через 1–3 дні після початку симптомів – висипання. Спочатку висип – це просто ущільнення, потім виникає наповнена прозорою рідиною бульбашка, яка згодом стає кірочкою і рубцюється. Спершу він з’являється на обличчі, потім поширюється на кінцівки, але під час тяжкого перебігу можуть бути по всьому тілу. Симптоми віспи мавп схожі на симптоми натуральної віспи, що й не дивно. Інфекція може тривати до чотирьох тижнів, поки висип не зійде. Людина може страждати від низки ускладнень, зокрема вторинних бактеріальних інфекцій, бронхопневмонії, ураження шлунково-кишкового тракту, зневоднення, сепсису, енцефаліту та інфекції рогівки з втратою зору.
Специфічне лікування теж є.
Проте, крім шуму у ЗМІ з останнім спалахом є багато дивних штук. А ось що ми маємо зараз: стрімке поширення (якщо порівнювати з попередніми випадками, а не з ковідом, наприклад) у різних країнах. Зараз же ми маємо сотні випадків у 16 країнах, зокрема Великобританії, Португалії, Іспанії та інших, що робить цей спалах одним із наймасовіших. І, що найгірше, вперше за межами Африки ми маємо справу зі спалахом, який поширюється масово, а джерело інфекції – невідоме. Вчені поки не можуть відстежити всі випадки до Африки. Це звичайно поки не ковід, але в загальному насторожує. Деталі за посиланням : https://kunsht.com.ua/shho-take-mavpyacha-vispa-i-chi-varto-%d1%97%d1%97-boyatisya/
Та у відео від Клятого раціоналіста : https://cutt.ly/gJa7FSR Відкрити / Коментувати

2022-05-30 00:01:54 ЧИ МОЖНА РАДІТИ ЖИТТЮ?..

Френди озвучують різні думки з цього питання: хтось каже, що ми не можемо радіти, забороняємо це собі із солідарності з тими, кому важче, ніж нам.

Хтось каже, що зректися можливої радості не збирається, хоча новини засмучують, м'яко кажучи.

Пишуть, що і немає думок про ігристе, хтось не дивиться кіно і не слухає музику, чи дивується бажанню інших займатися сексом.

(це були приклади, мого оціночного судження немає. Шоб не починали ото з пів оберту звинувачувати мене).

А скажу я таке:

Якщо наш мозок зараз (поки що) здатний відчувати радість, красу, розуміти іронію - значить, регуляцію генів в нейронах ще не popierdolilo кортизолом.

Бо коли то стається, жодні радісні речі, разом із відновленням status quo життя після гаплика, не тішать. Бо - лише один із прикладів - надто активні гени, що кодують ферменти, які руйнують нейромедіатор серотонін. Тому він тупо довго не живе. Бо нейрони стають надто чутливими до негативних і тому загрозливих сигналів, і не відчувають при цьому хорошого. Зрада собою все затьмарює.


Let me say it like this.

If you still CAN feel joy, you SHOULD do it. You MUST NOT feel guilty because you are still able to enjoy sth. Though, you HAD BETTER be humble, and for sure PLEASE DO NOT ASK others to follow your example. They MIGHT BE unable to feel joy right now. Due to their circumstances and current brain settings.

And vice versa, if you CANNOT feel joy now, nothing makes you smile, and many things trigger anger, you MUST NOT force yourself to have fun, pretend to be lighthearted, or expect others to feel as depressed as you are.

Модальні дієслова рулять. Конфуз буде, якщо я налажала, але що вже.

Наш настрій, гама почуттів, можливості дій зумовлені не силою волі передусім. Ми не можемо наказати собі "а ну давай їбош і при вперед з усмішкою", коли на нейронах рецептори тупо перегоріли від роботи і заховалися, нічого не сприймають, дофамін є, але не в тих нейронних контурах, де нам би хотілося, а частина відростків нейронів загинула і ті тепер скидаються на каштани після спілкування з КиївЗеленРубом.

Якщо вам херово, а ви взяли і зібралися, то не тому, що така сила волі (ну сорян), а тому, що заводські налаштування мозку дозволяють. Заводські - себто генетика і те, що було до 3х років, разом із життям в маминому животику.

При цьому слід брати до рахуби, що всі дуже по-різному дають собі ради в сенсі поведінки, що підтримує, coping strategies та експресивності. Можна переживати сильну скорботу і при цьому вчасно мити голову чи генерувати жарти.

Про те, як людина почувається і чого хоче або не хоче, варто питати ротом, а не судити про чийсь стан по собі.

Не варто казати сумній людині без сил, що "та камон, ще не все так погано!" - ну хіба ви більше не хочете спілкуватися. Наша радість і оптимізм не є заразними, на жаль. В кожного свої нейрони зі своїми поточними налаштуваннями на емоції.

Але є така штука, як поведінкова активація. Ми дуже поволі і по-троху починаємо робити те, що колись давно в минулому життя до пздця приносило радість. Це варто робити разом з психотерапевтом, а не під докори "та шо ти ниєш".

Тепер моя особиста думка.

Спостереження зі сторони, як когось дуже пре його життя і він/вона цим аж хизуються на експорт, може дратувати і без війни, чуми та голоду. А тим паче зараз.

Та якщо ви можете радіти хоч чомусь зараз, радійте.
Запитайте себе, чи хотів би путін, щоб українцям було добре? То ж бо й воно. Відкрити / Коментувати