2021-09-22 16:43:31
Топчик наймєстяковіших фільмів на Фільмі:
Спочатку, уточнення, що будемо розуміти під терміном «мєстяк». Це простір (у різних сенсах) насолоди (у багатьох сенсах), який заперечує/ігнорує/підриває капіталізм. Мєстяк – це і скрипучі гойдалки в тумані на березі моря, і перелізання через паркан куди не можна, і купівля лісових ягід і грибів у тіньових бабусь в покращених переходах на станціях метро.
Що таке «мєстяковість» у кінематографі? Це фільми, які передусім самі є мєстяками, або показують такі простори, не порушуючи їхньої мєстяковості, або показують способи, як можна створювати і практикувати мєстяки.
Одразу треба зазначити, що це не єдина категорія, чому можна любити фільми, в тому числі на Фільмі. Але саме «мєстяковість» вибрана для цього топчику, і в цьому є елемент пригоди. Починаємо:
Хто хоча б раз не ходив на корпоратив до своїх експлуататорів, утискувачів і лавбомберів з метою просто наїстися? Отже, кіномєстяк перший –
фільм Віри Хитілової «Стокротки» – саме про це. В світі, де панує зло, сервірований стіл стає полем для безмежного вандалізму. «Я існую чи не існую?», «мені дійсно можна все?» питають себе героїні.
Кіномєстяк другий – фільм
«postDIY» режисерок лусіне талалян і Шушан Аваґян. Оптична гра з багатоповерхівками радянських часів e Єрєвані трансформується в еротичне щастя двох жінок. Кохання звільнює від координат, де ти, хто ти і чому ти там мусиш бути. Кохання не дорівнює державотворенню, це геть інший простір.
Кіномєстяк третій – це
«Червона шапочка» режисерки Татіани Масу Ґонсалес. Фільм, що бабуся розповіла своїй онуці, і вони зняли і зшили його разом. З ниток про втечу від війни і насилля, з ниток про порозуміння і солідарність. Єдиний чоловічий голос, що з’являється в фільмі, пропонує купити селище бабусі, як локацію ключових боїв під час іспанської громадянської війни, за мільйон євро і створити там тематичний готель. «Що це означає?», питає режисерка. Фільми Татіани Масу Ґонсалес це завжди ембіент-док, з майстерною роботою зі звуком, для того, щоби глядачі могли прислухатися до себе.
Кіномєстяк четвертий – це
«Нічого крім сонця» режисерки Арамі Уйон. В цьому фільмі дідусь з народу айорео ходить по селищах з магнітофоном, з метою записати історії тих, хто пам’ятає своє доконтактне життя. Білі люди буквально полювали на айорео в лісах північного Парагваю, щоби навернути їх в християнство і біле цивілізоване життя. Багато з айорео померли від кору, і більшість не бачить щастя і сенсу в житті серед білих. «Чи я не роблю вам боляче своїми запитаннями?», каже документаліст айорео з магнітофоном під час запису спогадів. Якщо вас знімають в кіно, і ви ніколи не чуєте таких питань від вашого режисера, відмовляйтеся від зйомок негайно або, в крайньому випадку, спалюйте все обладнання. (як це зробили люди народу Агуаруна з обладнанням Вернера Герцога)
І ще один фільм поза топчиком – це «Повернення», режисерка Тірза Жан Катхенд. Цей фільм власне про мрію, про своєрідну мєстякизацію планети. Капіталісти полетіли колонізувати Марс, а ми залишилися прибирати планету від сміття і хайпу кількох тисячоліть успішності і гонитви за прибутками. Планету майже прибрали, але все одно відчуваємо тривогу.
177 views13:43
Т
