Відчуваю, що кожен українець, як той тракторець Останні дні | Я не вдома. Що далі?

Відчуваю, що кожен українець, як той тракторець

Останні дні новини з Миколаєва, Оленівки, катування… На нас все сипеться і сипеться. І коли вже здається, що гіршого не можна уявити, падаєш ще глибше в біль, смуток, розчарування. Накриває втома та сон від витіснених емоцій.

Наші #колосили та зустрічі з #психотерапевт — це саме про розгрібання цих завалів. Підняв один камінчик, а там вже дивишся — і життя проростає.

Учора з дівчатами на колі сили говорили про невизначеність. Ділюсь, як вирішила «вивозити» те, що постійно сипеться, і знаходити життя в океані розпачу:

1. Про плани

Я прийняла для себе найгірший варіант, що війна навіть не до зими, а ще на рік. Думати найгіршими сценаріями навчив мене чоловік. За тих умов залишається жити лише одним днем. Уже писала про жити зараз, планувати тільки, виходячи з того, що є доступним зараз.

Є курси навчання? Іду на них. Є тільки така робота? Іду на таку. На пошук єдинорогів, якщо немає сил, себе не змушую. Це, на мою думку, і є самодостатність.

2. Про пріоритети

Ми зробили найважливіше — евакуювали себе та дітей в безпечне місце, чим зберегли життя та генофонд нації. Це вже 80% роботи.

Тепер треба подбати, щоб назад повернутись здоровими. І коли здоров'я в пріоритеті, то всі інші маленькі рішення приймати легше. Чи шукати нову роботу? Так, будуть гроші, я почуваюсь у безпеці, я можу подбати про сім’ю. Поспати на півгодини, бо немає сил? Так, бо з новими силами легше буде справитись з усіма задачами.

Коротко про життя під час війни для мене: жити зараз та зберегти здоров’я. Все інше зачекає.

Як у вас? Як вивозите те, що сипеться?