Часом мені здається, що на прикладі будинку, в якому я живу, м | Українка про українське
Часом мені здається, що на прикладі будинку, в якому я живу, можна пояснити все, що відбувається в Україні.
Поясню.
Я живу в новобудові у спальному районі столиці. Це прекрасне місце на самому краю Києва — поруч ліс та озеро. Кисень у центрі Києва та тут — це зовсім різний кисень, якщо ви розумієте про що я.
Тепер щодо мінусів. Цей будинок (і кілька інших багатоповерхівок комплексу) побудували не так давно — років 6-7 тому. Він знаходиться трохи віддаль від району, де повно хрущовок з типовим «контингентом». Варто мені тільки вийти з «периметру ідеальних умов» у своєму будинку (де багато молодих сімей з дітьми, господарі чотирьохлапих щоранку та щовечора гуляють зі своїми улюбленцями, спортсмени-любителі намотують кола навколо озера, а активісти ОСББ висаджують тюльпани на клумбах прямо під моїми вікнами).
Так от, варто мені трохи відійти від цього милого куточка, я бачу чоловіків і жінок з пивом та слабоалкоголками у руках (зранку, ввечері, у будні та особливо — вихідні). Я бачу мешканців району, що голосно матюкаються один на одного та навіть на своїх дітей. Я постійно бачу людей, що викидають сміття прямо посеред вулиці чи лісу, бо поряд немає урни.
Нещодавно у місцевому супермаркеті побачила показну ситуацію. Пара купувала продукти — я стояла в черзі за ними. Разом з молоком, хлібом та іншими продуктами на стрічці лежала маленька пляшка горілки. Мужчина приніс її в останній момент, і на німий подив своєї половини відповів: «Ну а шо? А дома аж три тижні буду». Так от, коли касирка назвала суму до оплати, з’ясувалося, що їм трохи не вистачає грошей. Як ви думаєте, що вони попросили прибрати з чеку? Горілку? Ні, молоко та хліб.
Часом після вечірніх прогулянок «по району» я ніби потрапляю в іншу реальність. Повертаюсь до своєї квартири, де зі мною вітається консьєрж. А в ліфті сусід притримує двері, поки я дістаю платіжки з поштової скриньки. Каже: «сам не люблю, коли перед носом закриваються двері — то вам на який поверх?» А біля моєї квартири гордо вигулює сам себе «британець» — кіт Лакі. Сусідка відпускає його погуляти поверхом, і не переживає, що він раптом загубиться чи хтось його «загубить».
Ось такий маленький світ хороших людей посеред бидла-людей.
Не подумайте, що я ідеалізую реальність. Просто, як виявилось, створити місце, де в під’їзді не смердить сечею, а додому ввечері повертатися не страшно — реально. Для цього просто треба, щоб група хороших людей згуртувалася і дотримувалася певних правил.
Ось так і у нас в країні. Завжди є активісти та просто хороші люди, що вміють об’єднуватися (і створюють умови для розвитку).
І завжди є бидло, яке паралельно існує на фоні. І, на жаль, бидла більше.
#я_так_бачу
