Куди б ми не поїхали — ми беремо з собою себе і свою культуру. | Українка про українське

Куди б ми не поїхали — ми беремо з собою себе і свою культуру.

Найгірше, що можна зробити в новій країні — розказувати місцевим, як треба і як не треба. Залишу це завдання клятим москалям, бо вони повсякчас це роблять де б не ступала їхня нога. Я ж намагаюся пізнавати нову культуру наскільки це можливо.

Але в Туреччині, будемо відверті, майже немає якісної кави.

Якимось дивом я поселилась в квартирі навпроти кав’ярні третьої хвилі (кавомани, ви є тут — ви мене розумієте? ) і це неймовірно. Я часом ввечері або пообіді забігаю сюди, щоб випити фільтр і потеревенити з баристою.

Всі тут вже знають, що я з Києва і яка прекрасна кавова культуру в Україні. Бариста вже чув мої скиглення щодо того, як важко знайти в Туреччині каву на рослинному молоці або просто — якісну арабіку. (Бариста, до речі, зі мною повністю згоден).

Тому, якщо я і скиглю через звикання до нового — то через відсутність не просто кави, а кавової культури. У Києві вона на дуже високому рівні

Сьогодні я побачила на Youtube ролик, що одній з моїх улюблених київських кав'ярень на Подолі “Світу Кави” виповнилось 6 років. Це неймовірне місце — з особливою культурою спілкування, відвідувачами, яких хочеться розглядати. Місце збору любителів Подолу та терас, собачників, селебритіс, туристів і місцевих, які тут ледве не щодня.

Я сумую за цим місцем. Я сумую за цим містом. І за найкращою кавою у світі.

Посилання на відео з подільським вайбом залишу тут.