Кілька років тому я зареєструвалася на сайті мовного обміну. З | Українка про українське

Кілька років тому я зареєструвалася на сайті мовного обміну. Знаєте, коли ти вчиш когось української, а тебе вчать англійської. І ось на початку війни мені написав один чоловік з Вермонту, США.

Йому 50-55 років, він одружений, має четверо дітей і керує енергетичною компанією (його дружина британка і вдома в них “суржик британської і американської англійської”). Кілька років він прожив у Швеції (там і зустрів свою половинку), а також по роботі жив у Польщі, Чехії, Румунії та Словаччині. Останні кілька років він із сім’єю вкоренився в US, але йому завжди хотілося вивчити якусь із слов’янських мов.

Коли почалася війна в Україні, почав вчити українську. Самостійно — з додатками для вивчення української, Youtube і мовними сайтами по вивченню української для іноземців.
На моє питання “чи є у вас якийсь зв’язок з Україною?” відповів, що ні.

Його батьки не емігрували звідси, він народився в Вашингтоні і в Україні був колись давно і дуже мало про неї знав. А зараз, коли весь світ говорить про Україну, захотів краще розуміти її історію, культуру і перш за все — мову. Бо, як зрозуміти все це, якщо не знаєш мови?

Цікаво, що ми читаємо з ним одну й ту саму книжку — Сергія Плохія про розпад радянської імперії. Тільки я в українській версії, а він в англійській.

Ось такий у мене тепер щотижневий спікінг клаб — 30 хвилин англійської та 30 хвилин української. Помітила, що говорю голосніше, коли хочу щоб мене зрозуміли українською)) Вже отримала фідбек та подяку за те, що досить терпляча до початкового рівня української іншої людини.

Але всім треба з чогось починати.
Отака от історія без висновків.

#ксеня_про_мову