Шановні котики та песики , які тут ще лишилися, бо забули, щ | Літературне ток-шоу
Шановні котики та песики , які тут ще лишилися, бо забули, що підписані)))))) Я знаю, що ви любите слухати історії про літературних наєбаторів, тому принесла ще! Як то кажуть, after all this time...
Винничук, канєшна, топ, але хочу, щоб ви знали, що всі наші письменники люблять погнать рофлянку, тому сьогодні угараємо з Жаданом!
У 1997 році Жадан і собаки його друзі вирішили видавати журнал з чудовим неймінгом "Ґіґієна". Тут купа сенсів (я знайшла 3), вибирайте шо більше до душі:
Ґіґієна в буквальному сенсі.
Це офіційна версія видавців, бо навіть гасло було: «За єдність середовища і організму!». Але не все так просто, бо гігієна типу за чистоту і проти бруду, а наповнення "здоровопису" було таке, за що мамка язика з милом відправляла мити)
ҐіҐієна від слова "ҐіҐі" а також ҐаҐа, Хаха та інших видів ржачу, бо твіттера ще не придумали, а кльові жарти і концептуалочку треба було якось людям показувати.
ґіҐієна. Тут типу теж пов'язано з тупим сміхом, бо шарите ж за вислів "сміятися як ґієна"?
Але менше з тим! В цьому випуску було опубліковане ЕКСКЛЮЗИВНЕ листування Шевченка і Куліша! щоправда датоване 1997, але тсссс....
8 коротких листів по маршруту Шевченко-Куліш і жоден з них чомусь не доходить до адресата. Але наші метри літератури вперто продовжують писати один одному, ображатися на ігнор і обов'язково ниють, шо "руки опускаються" від того шо в Україні робиться та і...від всього підряд, якщо чесно.
"Перечитав недавно твою повістину, і скажу тобі откровенно: гімно, братіку, істинно тобі кажу - гімно, в мене аж руки опускаються" (с) Шевченко
Клубок гімна, опускання рук, блядського самодєржавія та "письом нема" намотується, наслоюється з кожним листом, щоб в останньому, дев'ятому, заговорити від імені головного персонажа другого плану всіх попередніх - Щепкіна: "а я сиджу тут у багні, і всяке, перепрошую, гімно, ще мною і понукає."
І якщо Винничуку за його продєлкі дьявола максимум один раз не дала чувіха з гуртожитку, то Жадану прилетіло пожоще.
Тоді, у 97-му, всіх, хто прочитав це листування, порвало: кого зі сміху, а кого і від злості й обурення за честь українських класиків! І каааааажуть, що якийсь тіпочек з числа останніх навіть розбив об голову Жадана пляшку червоного вина, мовляв, щоб не позорив Шевченка...
А прочитати листування можна туть
