2022-06-13 16:30:00
Колеги, слава Україні
Ми продовжуємо ділитися історіями колег, які захищають нашу країну, наші міста, наше майбутнє.
Цього разу у рубриці #нафтовики_захисники поспілкувалися із
Костянтином, колегою з Прилуцького регіону, який з перших днів війни офіційно заступив на службу в ТРО. Нижче – його історія стійкості на цій війні
«У компанії я працюю машиністом і якраз у ніч із 23 на 24 лютого перебував на об’єкті. Там телефонний зв’язок був не дуже хороший, тож ми хоч і чули відлуння вибухів, та не пов’язали їх з війною, думали, можливо, звуки лунають з промислу. Зранку приїхала вахта і колеги сказали, що почалася війна. Ми всі повернулися додому в шоковому стані.
Трішки згодом, коли я вже був удома, мені зателефонував керівник і сказав, щоб я заїхав на підприємство забрати бронювання – тимчасову відстрочку від призову. Але в цей час російська артилерія та танки вже були за 30 км від моєї домівки. Тож
я зібрав сумку, взяв їжі з розрахунку на пару днів і пішов у військкомат – спершу в один, потім в інший. На той момент їх вже евакуювали, тому я подався до районної держадміністрації. Звідти мене відправили в військову частину, взяли на облік, видали зброю і вже за годину нас відправили в бій.
У перші дні ніяких навчань не було. Спочатку, коли біля тебе вибухає, то страшно. Ти ще не розумієш, що і як відбувається, тож здається, що навколо просто хаос.
Війна, яку показують у фільмах, реальній війні не відповідає зовсім. Там на екрані постійні вибухи, крики, стрільба. А в реальному житті ти нічого цього навіть не бачиш. Ти маєш завдання стріляти, і ховатися, коли стріляють по тобі, або коли в твій бік їдуть танки, летять міни. На танки ніхто не біжить ні з ножем, ні з автоматом. Під час бою ти вимикаєшся повністю і зосереджуєшся лише на своєму завданні. Ти ніби в обмеженому просторі разом із іншими хлопцями. Лише після бою ти ніби повертаєшся, виносиш поранених та загиблих. Я ніколи не боявся мертвих, але забирати тіла загиблих земляків з поля бою було моторошно.
Поки півтора місяця були бої, моя рота була на локації. Ми окопувалися, укріплялися. Усі хлопці були добровольцями, покинули дім, родину та стали на захист. Дуже багато в той час нам допомагали та навчали хлопці-атовці: як розрізняти по звуку, що летить, як потрібно ховатися. Потім нас поставили біля хлопців із ЗСУ і ми разом виконували завдання.
Коли відтісняли російські війська, то ми йшли та зачищали території від розтяжок. Якщо колону орків на локації розбивали, то можна було йти сміливо та лише дострілювати. Якщо вони стояли на місці кілька днів, то перед нами йшли сапери, бо було безліч розтяжок і муляжів. Захищали мирне населення – люди були дуже перелякані.
Був один трагічний випадок, коли наші хлопці сиділи в засідці і повз їхала чужа розвідувальна колона на чолі з танком. В одного хлопця не витримали нерви і він вистрелив з автомата по танку і таким чином видав місце засади. Постріли з танка у відповідь забрали життя багатьох воїнів.
Знаєте,
зараз тримати себе у руках важче, ніж коли були активні бої. Тоді було, звісно, не спокійніше, але в рази зрозуміліше: були постійно напоготові, чекали нападів, вибухів. А зараз не так: зараз не знаєш, коли і що чекати. А ночами ще й сниться все те, що побачив.
Зараз робота є, ми продовжуємо укріплюватися та готуватися до всього, що може статися. Назад відступати ніхто не буде. Ще й при такій колосальній підтримці від небайдужих людей, мого керівництва. Останньому я дуже вдячний за допомогу в ремонті автомобілів, пошуку запчастин до них.
Ми віримо, працюємо на перемогу і знаємо – скоро цей день настане!» Фото ілюстративне з офіційного телеграм-каналу Президента України Володимира Зеленського.
2.2K views13:30
U
