2022-05-24 16:15:00
Колеги, слава Україні!
Сьогодні, у день, коли наша держава рівно три місяці дає відсіч окупанту, розповідаємо нову #історія_стійкості наших колег на війні.
Михайло Мішенів, машиніст одноківшового екскаватора автоколони №7 (Охтирка), брав активну участь у розбиранні завалів після бомбардувань, допомагав рятувати поранених та загиблих. Далі – його розповідь.
«24 лютого я був у відрядженні. Мені зателефонував начальник колони, сказав, якщо є можливість - їхати додому, бо техніка, яка у відрядженні, потрібна на місці. Я повертався вже іншою дорогою, ніж їхав туди, адже вже було небезпечно і ставало дедалі гучніше. Під’їжджаючи до Охтирки, побачив перший розстріляний “Тигр”, далі в місті побачив розстріляний КамАЗ та Урал з причепом і “двохсотих” москалів.
Поставив машину в гараж і поїхав додому. Разом з родиною вирішили залишатися у місті і нікуди не їхати. Коли були обстріли, ховалися у погріб.
Спершу мені було страшно, а потім звик. До всього звикаєш з часом. Я виходив і дивився, як літають літаки, як запускають ракети і куди вони летять.
25 лютого почали бомбити військові об’єкти. Лиха вони наробили, що дай Боже. Того ж дня наш керівник охтирської ГТС Віталій Черток зателефонував і запитав, чи зможу я виїхати на екскаваторі на розбір завалів військової частини.
Я сказав, що звісно поїду. В той день ми побули там недовго, тому що зайнялася пожежа і почали вибухати боєприпаси. Серед добровольців, які розбирали завали, були колеги із капремонту – машиністи та помбури. Також люди приїздили з сіл поблизу та допомагали розбирати руками, бо однієї техніки мало.
Наступного дня ми почали розбирати завали військового госпіталю. Пам’ятаю, одразу допомогли вибратися 7 неушкодженим людям, а далі вже діставали поранених. За кілька днів, хоч ми і обережно підіймали кранами плити, але вцілілих вже не було. Знаєте, ніколи з таким не стикалися, тому
було важко, дуже важко. Із завалів діставали також понівечені вибухами тіла, які лежали там близько 10 днів... Деколи від побаченого ставало зле, тоді я довго вмивався холодною водою. Після прильоту в ТЕЦ ми, на жаль, нікого на місці не врятували, там всі загинули. Тоді ж біля ТЕЦ потрапили під бомбардування. Я вперше в житті бачив, як вибухова хвиля розкидає людей у різні боки.
У березні і квітні допомагав ЗСУ: копав окопи, бліндажі, лінії відходу. Все, що казали і що було пов’язане з роботою екскаватора, те й робив. Зараз поки потреби такої немає. Водночас усі ці місяці виконував посадові обов’язки.
Коли почалася війна, то її звуки та постійні новини дуже тиснули на психіку. Я став дратівливий і багато злословив. Але я така людина, яка може себе перелаштувати. Коли усвідомив, що нічого путнього не вийде з цього, від вживання поганих слів я швидко відмовився.
Яка б ситуація та обставини не були, треба вміти себе контролювати. Це актуально й зараз, адже війна триває вже три місяці.
Зараз я
налаштований лише перемогу і надіюся, що вона настане вже скоро».
Героям слава!
Фото – ілюстративне, з Телеграм-каналу голови Сумської ОДА.
1.9K views13:15